УКРАЇНА LIVE

Захід відтягує ухвалення головних рішень до виборів у США, Франції, Німеччині. Чи встигне?

У неділю, 25 вересня, відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому, вже вкотре, обговорювали ситуацію в Сирії. Засідання скликано на вимогу трьох постійних членів РБ ООН – США, Великобританії та Франції, причина – новий сплеск війни в Сирії, де з моменту завершення 19 вересня тижневого перемир’я від авіаударів армії сирійського президента Башара Асада при підтримці Росії загинуло, за офіційними даними, 173 людини, у тому числі 26 дітей. Тобто, Росія та Асад відновили жорстоке бомбування блокованого міста Алеппо.

На Раді Безпеки ООН: Росія – варвар, брехун і злочинець

Не дивина, що засідання РБ ООН завершилося без ухвалення рішення, його проект навіть не вносився з огляду на те, що Росія обов’язково наклала б на нього вето. Новиною стала незвичайна жорсткість, з якою Захід критикував Росію.

Постійний представник США (цитати з промови): «Росія постійно каже одне, а робить протилежне… Не може бути ніякого миру в Сирії, поки Росія діє там… Ви не можете здійснювати масовий військовий наступ і одночасно заявляти, що «ви за мир». Це може працювати тільки на «Russia Today». Але це не працює, коли світ бачить докази того, що робить Росія насправді… Саме в той момент, коли Лавров говорив тут про «прагнення до миру», російські та асадівські сили вантажили запалювальні боєприпаси та бочкові бомби на свої літаки… Ви можете бути впевнені, що Росія не візьме на себе відповідальність за свої дії. І ви можете бути впевнені напевне, що Росія не говоритиме правду… Те, що робить і спонсорує Росія – це не боротьба з тероризмом, це варварство».

Постійний представник Великобританії: «Важко заперечувати, що Росія є посібником сирійського режиму в скоєнні військових злочинів… Звісно, Росія відволікатиме увагу від своїх злочинів, які вона скоює в Сирії… Режим Асада, за підтримки Росії, вже вбив набагато більше цивільних осіб, ніж ІДІЛ та Аль-Нусра разом взяті… Вони використовують бункерні бомби, знищують будинки та сховища, запалювальні снаряди скидаються на житлові райони».

Постійний представник Франції: «250 тисяч людей залишаються в’язнями в Алеппо і живуть у постійному жаху від абсолютно не вибіркових бомбувань, здійснюваних сирійським режимом та тими, хто його підтримує… Чи може Росія всерйоз вважати, що вона відновить довіру зі своїми партнерами, якщо з одного боку вона веде перемовини про припинення бойових дій, а з іншого – підтримує режим, який бомбить Алеппо?!»

Відповідь постійного представника Росії була підкреслено зневажливою до претензій Заходу: «Ми не збираємося щось комусь доводити».

До цього варто також додати, що французька, британська та американська делегації демонстративно залишили залу засідань РБ ООН, коли слово надали представнику режиму Асада, а сирійська опозиція взагалі заявила: після бомбувань російською авіацією процес перемовин, які ведуться під егідою ООН за участю США і Росії, не має смислу. Тобто, усі спроби США домовитися з Росією про припинення вогню в Сирії, схоже, остаточно провалилися. І що Заходу робити з Росією і Асадом далі – він не знає.

Рейс МН-17: Хто назве вбивцю вбивцею?

Післязавтра, 28 вересня очікується публікація офіційних результатів розслідування загибелі малазійського «Боїнга». Більш як два роки відкладалося оприлюднення висновку, який був усім очевидний з самого початку: лайнер збила ракета російського «Бука». Відкладалося, бо Захід просто не знає, що робити далі, коли винуватець злочину буде названий. Неможливо просто сказати: винувата Росія. Треба буде ще обов’язково вимагати міру покарання і назвати порядок примушення до виконання вироку. Очевидно: щоб покарати Росію, котра, звісно, не визнає себе винною, потрібно буде її перемогти в той (військовий) чи той (економічний) спосіб. Іншими словами, треба буде фактично оголошувати Росії війну, хай навіть якусь «гібридну».

За два дні до оприлюднення результатів офіційного розслідування справи про рейс МН-17 ми не впевнені, що винуватець буде названий недвозначно. Надто нерішучими і короткозорими поставали західні, особливо – європейські, лідери перед викликами Кремля в останні два з половиною роки, а якщо точніше – з самого початку історії, яка почалася з офіційного розпаду СРСР.

Однак, парадокс: навіть якщо небажання доводити конфронтацію з Росією до останньої межі, за якою вже відкрита війна, переважить, і звіт буде розпливчатим, то й тоді це не означатиме зниження напруги. (До речі, в ці дні Росія відчайдушно намагається схилити Захід саме до такого розпливчастого рішення, вкидаючи «нову» інформацію про обставини катастрофи.) Навпаки: нерішучість  Заходу переконає Кремль, що його брутальна стратегія в стилі висловлювання Чуркіна («ми не збираємося щось комусь доводити») таки дає потрібний результат, отже – треба дотримуватися її й далі, отже – буде новий тиск Кремля на Захід.

Росія – Заходу: створюватиму проблеми в будь-якій ситуації

Дуже характерний, приклад такого тиску ми бачимо у реакції Росії на проведений минулої неділі референдум у Республіці Сербській – частині держави Боснія і Герцеговина. На ньому 99% виборців (явка – 60%) проголосували за те, щоб продовжувати відзначати 9 січня як День Республіки Сербської. Референдум явно провокаційний щодо мусульманського населення Боснії та Герцеговини, адже ця дата – проголошення у 1992 році незалежності Республіки Сербської – була початком кривавої війни за приєднання сербів Боснії до Сербії (тоді ще Югославії). Конституційний суд Боснії та Герцеговини заборонив референдум, а ще раніше – святкування цього дня як свята. А тепер, після референдуму, Прокуратура Боснії почала розслідування з приводу його проведення. Демонстративне ігнорування керівництвом Республіки заборони створює вогнище напруження у цій країні, яка ще так недавно потерпала від війни. Природно, Євросоюз теж висловився категорично проти фактичної спроби порушити мир, встановлений  Дейтонською мирною угодою. І тільки Росія в пику всім «партнерам» на Заході привітала референдум.

Здавалося б, навіщо Росії нариватися на ще один конфлікт з Європою, адже Боснія – це не далека Сирія чи Україна, це й справді центр Європи, заради миру в якому Європа і США свого часу наважилися на війну проти тодішньої Югославії. Відповідь проста: стратегія Росії якраз і полягає в тому, щоб створити своїм західним опонентам якнайбільше проблем, боязнь яких і змусить Захід, за задумом Кремля, шукати угоди з Росією. Майже напевне, така стратегія дуже небезпечна і для самого Кремля, адже вона очевидна для Заходу, неприємна для нього, а тому, не виключено, може спровокувати Захід на жорстку відповідь. Однак для Росії вже нема вибору, ця стратегія для нього – єдино можлива на сьогодні. Будь-яка інша, «мирна» – капітуляція, принаймні так вважають у Кремлі.

Одвічним російським «Что делать?» тепер мучиться Захід

Маса подій, які загострюють протистояння Заходу з Росією, стає критичною. Як не намагається Європа уникнути нової «холодної війни», як не прагне Барак Обами завершити своє президентство без війни, логіка історії бере своє. Росія нібито пропонує Заходу «нічию», тобто –  повернення до тих часів середини минулого століття, коли і Росії (СРСР), і Заходу було комфортно жити за негласними і гласними правилами світового порядку, укладеними в Ялті в лютому 1945 року. Але про «нічию» можна було б домовитися на закритих перемовинах, якби Росія могла підкріпити свої претензії економічною потугою.

Але такої потуги нема, і Росія обрала війну, аби захистити своє непорушне, як їй здається,  право бути одним з двох центрів світу, здобуте нею як трофей у Другій світовій війні. Обрала з розрахунку, що Захід не наважиться відповісти адекватно, тобто – теж війною. Росія розраховує, що зледачілий від ситого життя і розбещений демократією західний обиватель відмовиться воювати за якусь там чужу для нього Україну чи інші частини світу, які колись входили в сферу впливу імперії СРСР. А воля обивателя – так вибудувана політична система на Заході – закон для західних політичних лідерів.

Розрахунок цей не можна назвати аж надто авантюрним і далеким від реалій. І все-таки він поки що, на щастя, не справджується. Захід на «нічию» не погоджується, Україну і Сирію не віддає. А Кремль тисне. А Захід намагається віднайти якийсь «компроміс», причому частина західних лідерів (з Європи) навіть готова пожертвувати задля нього українськими інтересами.

Важко, практично – неможливо, спрогнозувати, якою, зрештою, виявиться остаточна реакція Заходу на тиск Кремля в найближчі тижні, місяці, роки. Очевидно лише, що розв’язка стрімко (бо що таке для історії два – три роки?) наближається. Критична «червона межа», за якою – війна, дуже близька для Заходу, а Росія її вже перетнула у 2014 році, анексувавши Крим, розв’язавши війну на Донбасі і застосувавши зброю на захист Асада в Сирії. Економічна ситуація в Росії та загострення внутрішньої кланової боротьби за владу не дає Кремлю часу на затягування протистояння із Заходом.

Через цю активність Кремля у Заходу практично не залишилося часу на роздуми і зволікання. Так, західні лідери, зрозуміло, «тягнуть час», чекаючи на результати президентських виборів у США, а наступного року – у Франції та Німеччині. Однак чи не змусить їх логіка подій та нахабство і непоступливість Росії ухвалити принципове рішення раніше?