«Коли висилала гроші, не була чужою»: сумна історія заробітчанки з Буковини

Паралізовану жінку рідні здали до геріатричного пансіонату. На її похорон не прийшли ні чоловік, ні доньки.

Цю сумну історію кореспондентка molbuk.ua почула під час відвідин геріатричного пансіонату. Через брак коштів Тетяна, мати двох доньок, змушена була поїхати на заробітки до Італії. Позичила в сусідки дві тисячі доларів на оформлення документів і на дорогу.

Поклали на ліжко у літній кухні

Спочатку Тетяна доглядала за паралізованою 90-літньою сеньйорою. Годувала, мила, вивозила гуляти на візку. Коли та померла, влаштувалася домогосподаркою у заможну італійську родину. Треба було прибирати великий триповерховий будинок, прати, їсти готувати на семеро осіб. Стомлювалася так, що пізно ввечері безсила падала на ліжко. Навіть на похорон мами не поїхала – боялася втратити роботу.

Щомісяця жінка передавала мікроавтобусом додому євро і посилки. Тішилася, що обидві донечки навчаються в університетах: одна – на лікаря, друга – на юриста. Чоловік передав фото нового двоповерхового будинку, який побудував за зароблені нею гроші. “Зробив євроремонт у всіх кімнатах, підключив воду, замовив нові меблі. Є всередині вбиральня, індивідуальна котельня, – хвалився Сергій у листі. – Коли повернешся додому – заживемо у новій хаті”. Тетяна ж хотіла заробити ще на машину, про яку мріяв чоловік. Та й донькам треба гарні весілля справити, квартири придбати у Чернівцях…

А потім сталася трагедія. Тетяна випала з третього поверху, коли мила вікна, поламала хребет. Майже місяць пролежала в лікарні, але піднятися так і не змогла. Господарі пожаліли жінку – заплатили за її переліт в Україну. В Києві її зустрів чоловік на нещодавно купленій машині. Не обійняв і не поцілував, хоча не бачилися багато років. Та й донечки не краще її зустріли. “Які ви вже дорослі та гарні, – примовляла Тетяна, витираючи сльози. – Як я сумувала за вами. Дайте пригорну вас до себе”. Та дівчата розгублено дивилися на лежачу маму, боячись підійти ближче.

Поклали Тетяну на ліжко у літній кухні. До нового будинку заносити не хотіли. “Тут тобі буде зручніше лежати. Через вікно будеш дивитися на дорогу, на людей”, – мовив чоловік, ховаючи очі. Доглядала за Тетяною літня сусідка. Інколи Сергій забігав. “Як ти тут?” – запитував і швидко тікав. Доньки зрідка приїжджали з Чернівців. Казали, що дуже зайняті.

Донька не запросила на весілля

Якось Сергій зайшов на кухню, сів у крісло біля ліжка.

“Може, тобі буде краще у геріатричному пансіонаті. Там за тобою добре доглядатимуть. Є лікар, медсестра. Я вже навіть домовився, платитиму за тебе”, – сказав. Тетяна відвернулася до стіни і заплакала.

Через тиждень жінку відвезли до пансіонату, де доживали свого віку самотні літні люди та інваліди. “А в тебе хтось є?” – запитала сусідка по кімнаті. Тетяна промовчала.

Якось Сергій зателефонував сам:

“Я хочу розлучитися з тобою, бо в мене є інша жінка. А ти для мене стала чужою”. “Коли висилала тобі гроші, то не була чужою. А я їх так важко заробляла. Через них калікою стала, – плакала Тетяна. – А ти тепер житимеш з тією жінкою у хаті, яку побудував за мої гроші, і возитимеш її на моїй машині”. Більше Сергій не телефонував.

Не дочекалася Тетяна і своїх доньок. Вони жодного разу не навідалися до мами, запевнила працівниця пансіонату. Навіть коли старша Настя виходила заміж, то на весілля не запросила. Жінка дізналася про це від односельчанки, яка навідалася до неї. “Та вони ніколи навіть не згадують про тебе”, – сказала та гірко.

“Прости їм, Господи, – просила Тетяна, тримаючи в руках іконку Божої Матері. – Нехай їм усім буде добре”.

Вона померла восени. Падав дощ. Ні колишній чоловік, ні доньки не прийшли на похорон, хоча їх повідомили про смерть матері. В останній шлях Тетяну проводжали працівники пансіонату.

Шукайте деталі в групі Facebook