УКРАЇНА LIVE

Кожна пожежа тут – нештатна ситуація

Великі пожежі, які останнім часом охопили значну частину українського Полісся, стали справжнім викликом для рятувальників, передусім, Житомирської, Київської та Чернігівської областей. Як і їхні колеги в далекому 1986 році, коли палаючий реактор Чорнобильської АЕС не давав часу на роздуми, а лише спонукав якомога швидше виконувати поставлені завдання, нинішнє покоління пожежних знову без вагань іде в бій із потужною вогняною стихією.

Аби картина з пожежами стала чіткішою, наведемо деяку статистику.

На Чернігівщині, зокрема, пожежі в екологічних системах цього року розпочалися ще в січні, щодоби рахуються десятками і випалюють від 100 до 250 га. Як ніколи масово горять торфовища, болота, луки, ліси, суха трава довкола населених пунктів. Станом на 23 квітня в екосистемах області сталося 916 пожеж, що майже на 70 більше, ніж на таку дату торік. З них 19 виникло в лісах, 7 – на торфовищах, 55 – в житловому секторі унаслідок спалювання сухої трави та сміття, саме під час останніх три людини загинуло. На обвуглену пустелю перетворено понад 3 тис. га нашої прекрасної землі. І це лише дані управління ДСНС у Чернігівській області. А ще ж чимало пожеж в екосистемах, на підступах до лісів, гасять власними силами працівники лісових господарств і місцеві жителі.

Масштаби екологічного лиха, яке спіткало Сіверщину, вражають навіть бувалих, “загартованих вогнем” за чверть віку служби співробітників управління ДСНС у Чернігівській області. Двоє з них – начальник відділу реагування на надзвичайні ситуації Андрій Сурмай та заступник начальника оперативно-координаційного центру Олексій Чалишев і розповіли Укрінформу про роботу в вогняному пеклі, труднощі та особливості гасіння пожеж, нештатні ситуації тощо. Правду кажучи, “виловити” їх у гарячу пору було нелегко.

ЗАВДЯКИ АВІАЦІЇ СЕЛО ВРЯТУВАЛИ

Цілий тиждень, з 8 по 14 квітня, біля села Сорокошичі Козелецького району горів ліс. Із низу полум’я перекинулося на дерева, і пожежа пішла верхом. Відтак, спалила дотла 28 га лісу з усією живністю, яка не встигла втекти, а загалом пройшла 195 га (!). Щодня з вогнем воювали 80 людей та 29 одиниць техніки. Авіація ДСНС скинула на ліс 100 тонн води.

– Найважче було в перші дні, коли лісом ішла верхова пожежа. Тому що була загроза знищення села Отрохи. І тільки завдяки діям наших співробітників та авіаторів її вдалося усунути. Зупинили вогонь і врятували село лише за допомогою авіації, – розповідає Олексій Чалишев. – Гасили пожежу цілодобово, навіть уночі, й робили це пожежники з багатьох районів області – з Корюківки, Ніжина, Носівки, Бобровиці… Щоб упоратися з лихом, ми стягнули під Сорокошичі пів області.

Уявляючи роздмуханий вітрами шквал вогню в палаючому лісі, цікавлюся – наскільки спецодяг рятувальників добре захищає їх від високих температур.

– Бойовий одяг у пожежного вогнетривкий, пошитий зі спеціальної тканини й передбачає роботу в таких умовах, але фізично навіть у ньому все одно важко працювати. Коли пожежа в будинку чи квартирі, то там температури бувають ще вищими, ніж на відкритому повітрі, тож комфорт у такому костюмі – відносний. Але все ж – краще, ніж у звичайному одязі.

– А обличчя й органи дихання рятувальників на гасінні великих пожеж чимось захищені?

– Для гасіння у приміщеннях у нас є ізолюючі протигази, а на лісових пожежах вони використовуються рідко. Там – або респіратори, або пов’язки. Та в більшості випадків ніхто нічим не користується.. У комплект одягу респіратор не входить.

– Дивно, що не входить. Адже коли в містах смог, людям радять не виходити на вулицю й закривати вікна, а пожежники в епіцентрах цього диму перебувають не один день…

– Ну, маски марлеві ми видавали, але в них працювати не дуже зручно.

Що стосується матеріально-технічного забезпечення загалом, то останнім часом, говорить Чалишев, управління ДСНС отримує багато нової техніки. Спецодяг майже у всіх тепер сучасний. Якщо порівняти з тим, що було десятиліття тому, – різниця дуже велика.

НА МЕЖІ

Від наявності сучасних костюмів робота у вогні не перестає бути важкою і небезпечною. Нещодавно в мережі довелося бачити відео, на якому пожежники кричать колезі “Тікай!” – коли на нього нестримно летить полум’я. У вогнетривкому костюмі він, певно, спалахнути не може, а отримати термічні опіки чи перегрітися – цілком реально.

Крім того, пожежник на роботі може травмуватися. За словами Чалишева, у цьому році таких випадків було вже кілька. На запитання, як часто бувають нештатні ситуації, чую у відповідь:

– Та у нас кожна пожежа – це нештатна ситуація. Відсутність водопостачання чи проїзду до місця пожежі… Наприклад, полум’я бачимо, а доїхати туди не можемо, якщо там пісок чи болото. Тоді пішки йдемо і тягнемо рукави та стволи. От нещодавно на торфовищі від водойми прокладали рукавну лінію майже на два кілометри, бо машина там взагалі не може їздити. Тягнути аж так далеко – це дуже тяжко фізично, – зауважує Чалишев.

Узагалі навантаження на людський організм на пожежах – іще ті. В одному рукаві, який розтягують пожежники, – 70 літрів води. Несуть його кілька людей, та іноді, буває, й одному доводиться тягнути кілька рукавів.

– Це їхня робота, але зараз хлопці працюють на межі, – коментує начальник відділу реагування на надзвичайні ситуації Андрій Сурмай.

Він розповідає, що великі пожежі мають свої особливості. Вночі затихають, зранку знову починають розвиватися, а піку набирають, як правило, після 15 години. І вирують до пізнього вечора. Тому пожежники працюють зі сходу сонця до заходу. А вночі – патрулюють, догашують, обкопують.

– Протягом дня у людей часто нема часу навіть поїсти. Поснідав, удень щось перехопив, повечеряв, привів машину до ладу, 5-6 годин поспав – і знову до роботи. Нормальний режим чергування – “доба через три”, а фактично наші люди працюють зараз через добу. У Чернігові ми маємо 6 підрозділів, то є хоч якийсь резерв, а в районах, де єдиний підрозділ виїхав на гасіння великої пожежі, реагувати на інші виклики на закріпленій території уже нікому. У таких випадках ми залучаємо колег з інших районів, – говорить Сурмай.

Коли вирувала лісова пожежа в Козелецькому районі, а до неї додавалися ще й підпали сухої трави, речник УДСНС Євген Дубина говорив мені, що підрозділи просто не повертаються з чергувань. Масштаби пожеж настільки великі, що допомагати їх гасити викликають і тих людей, у яких вихідні.

КОЛИ ГОРИТЬ ТОРФ

Нинішня ситуація в області ускладнена ще й тим, що великі пожежі йдуть одна за одною. Щойно загасили ліс під Сорокошичами, як довелося їхати на торфовище біля села Смолин Гончарівської ОТГ. Там вогонь окремими осередками охопив 90 га.

– Гасіння торфу ускладнюється тим, що для цього треба дуже багато води. Наприклад, якщо горить осередок діаметром один метр, то лити воду туди треба цілу годину. Торф горить без полум’я. Тому коли вітер і ясна погода, осередок горіння навіть важко побачити. Інколи під землею все вигорає, і утворюються пустоти. Були випадки, що пожежники провалювались і травмувалися, – продовжує розповідати Олексій Чалишев.

Загасити торфовище простим підвозом води, каже він, неможливо. Потрібна тільки велика водойма і постійна робота встановленої там насосної станції. Вода на торф має литися без упину.

Біля Смолинського торфозаводу велике озеро є, але все одно торф гаситься дуже повільно. За тиждень на торфовищі ліквідували загоряння на площі лише 22 га. Вода у водоймі впала щонайменше на пів метра.

Окрім цього озера, забирають її також і з інших джерел. Одну річечку рятувальникам довелося перегородити невеликою дамбою, аби підняти рівень води й мати можливість її набирати.

ВСЕ ПЕРЕСОХЛО

Загалом глобальна проблема висихання малих річок, ставків, боліт дуже ускладнює гасіння малих і великих пожеж в екосистемах.

– Майже ніде немає води. Всі маленькі річки пересохли, – констатує Чалишев.

– А якщо вода брудна, з мулом, скажімо, ви не можете її використовувати – щоб не забруднити рукави і цистерни?

– Нам не важливо, ми гасимо будь-якою водою. Головне, щоб була необхідна глибина для занурювання наших агрегатів для забору води. Для потужної насосної станції треба 50-70 см. І потрібне велике болото, бо станція забирає дуже багато води – 100 літрів за секунду. Це шість кубів за хвилину. То уявіть, якщо в Смолині агрегат працює з ранку й до пізнього вечора, скільки він забирає води. Якби в нашому розпорядженні було маленьке озеро, ми б викачали його за півдня.

– А таке бувало?

– Бувало й не раз. І тоді ми їдемо бозна за скільки кілометрів, набираємо воду, за 5 хвилин її виливаємо і знову їдемо заправлятися. Дуже важко стало працювати. Якби рівні ґрунтових вод були високими, то болота б не так глибоко пересихали і таких масштабів пожеж на торфовищах, які ми бачимо в цьому році, не було б.

– Нещодавно на Чернігівщині горіли села, будинки. Де рятувальники заправлялися для гасіння?

– Так, через спалювання сухої рослинності та сміття з початку року в області згоріло 73 будівлі різного призначення. І на таких пожежах теж проблема з водою. У деяких населених пунктах водопостачання взагалі відсутнє. У зв’язку зі зникненням сільгосппідприємств (колишніх колгоспів) позникали балансоутримувачі водопровідних мереж і водонапірних веж, і вони позанепадали. Тепер повисихали річки й озера. Тому в кожному випадку вирішуємо окремо

– Хто першим приходить вам на допомогу під час гасіння пожеж?

– Якщо це лісова пожежа – лісівники долучаються. У селах помагають місцеві пожежні команди, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів. Вони, до речі, дуже потрібні, бо до місця надзвичайної ситуації – найближче. Якщо, наприклад, пожежа в селі, а державній пожежній охороні їхати туди 30 км чи більше, то місцева команда реагує дуже швидко. Вона першою прибуває, виконує основну роботу і цим дуже нам допомагає. Наші прибувають пізніше і проводять уже більш професійне гасіння. Водночас місцеві пожежники не дають вогню поширитися на інші будинки, підвозять воду, бо краще знають, де її можна набрати. Тому, вважаю, потрібно і важливо, щоб такі пожежні команди були в усіх об’єднаних територіальних громадах.

ПРИКОРДОННЯ МИ “ВІДБИЛИ”

У день перемоги над вогнем у лісі під Сорокошичами, рятувальники УДСНС у Чернігівській області нарешті змогли долучитися до гасіння пожеж у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Перший зведений загін у складі 25 осіб – представників різних районів на 5 машинах вирушив туди 14 квітня. Відтоді ротації відбуваються кожні 2-3 доби. Андрій Сурмай, який нещодавно повернувся звідти, допоміг зрозуміти, що зараз відбувається в Зоні, й які завдання виконують вогнеборці Чернігівщини.

– На даний час усі осередки в Чорнобильській зоні локалізовані, а проблема тепер у тому, що шквальний вітер не дозволяє нам загасити вогонь, який залишився у тих осередках. Дуже складна місцевість, ліс і під’їзди до нього захаращені, все ж таки це – Зона, і вона не обслуговується лісовими господарствами, як це робиться на іншій території України. Плюс, ще й лісова підстилка там дуже товста, торфові землі. Гасіння пожеж там відбувається у складних умовах: на великих відстанях від проїзних доріг, коли неможливо підвезти воду. Все вручну, пішки, все нашими силами. Складно, і робота дуже важка. Воду набираємо у місці дислокації в Чорнобилі, веземо з собою її запаси, а потім поповнюємо їх із місцевих джерел, яких там не дуже багато. Там теж усе попересихало. Крім того, під’їзд є лише до тих вододжерел, що розташовані поблизу асфальтованих доріг. У гущині лісу водойм немає, і зазвичай відстань до них становить 7-10 км від місця гасіння.

Нас залучали до ліквідації осередків у межах колишнього села Рудьки Іванківського району Київщини. Це прикордонна зона з Республікою Білорусь. Прикордоння ми “відбили”, розповсюдження вогню на територію Білорусі нема, – розповідає Сурмай про гасіння пожеж, як про війну. І зазначає, що виконанню цього завдання дуже допомогла велика інженерна техніка ДСНС і ЗСУ, а ще – добре попрацювала авіація надзвичайників.

– Це не типові лісові пожежі, які нам доводиться гасити у нас на Чернігівщині. Там дуже великі й нестандартні квартали. Розташовані як у піщаній, так і в болотистій місцевостях. Переходять з болотянки – в ліс, із молодняка – у великий ліс, з великого лісу – в молодняк… Крім того, радіація накладає певні труднощі як на гасіння, так і на перебування особового складу.

– А чи забезпечуються пожежні дозиметрами, рівень отриманих доз якось контролюється?

– Так, особовий склад забезпечений дозиметрами-накопичувачами. Наприкінці ротації ми їх здаємо для визначення накопичених доз радіації. Крім того, кожен розрахунок забезпечений дозиметром-радіометром, який сигналізує в разі проїзду через територію з перевищеним рівнем радіоактивного забруднення. На нашому маршруті було, як мінімум, три забруднених плями з випромінюванням, що перевищує норму в 3-10 разів. Але ми їх проїжджали на великій швидкості транзитом і, слава Богу, в тих місцях не працювали.

– Як багато накопичують пожежники за 2-3 дні роботи в зоні?

– Можу сказати лише про свою ротацію і про себе особисто: перевищень норми не було. А ще після закінчення ротації весь особовий склад проходить контроль на системі “Січ”, яка перевіряє накопичення радіації внутрішніми органами. Там показники індивідуальні, у мене теж перевищень не виявлено.

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Про причини виникнення пожеж говориться багато, та головним є одне: клімат змінюється, а звички людей залишаються тими ж. Хтось спалює суху траву чи сміття, не замислюючись над наслідками, хтось залишає в лісі не загашене вогнище, хтось кидає недопалок на узбіччя дороги з вікна авто чи в очерет, біля якого щойно ловив рибу, а дехто навмисно підпалює задля забави або “щоб виросло зелене”. І на думку людям не спадає, що у вогні, який може швидко поширитися навсібіч, загинуть сотні-тисячі-мільйони тварин, пташок і комашок, знищиться кормова база для фауни, і назавтра ніхто не прилетить подзьобати шкідників у наших садах чи запилити городину. Та й вигляд навколишньої природи, що стає мертвою пусткою, паліїв, схоже, не засмучує.

– Більш за все вражає людська дурість і байдужість, які створюють нам ці проблеми. Тому що причина 99% цих пожеж – людський фактор. Навмисний чи ненавмисний підпал, спалювання сухої трави, сміття на городах. Ми попереджаємо, в усі дзвони дзвонимо, та люди нам додають і додають роботи, – журиться Чалишев.

А Андрій Сурмай нагадує, що вогонь – це стихія, і про це треба пам’ятати. Особливо в умовах таких сильних вітрів, які дмуть в Україні сьогодні.

– У Чорнобильській зоні, наприклад, можна ходити по кварталах лісу, який не горів, і на просіках знаходити залишки вугілля та попіл трави, спаленої конвекційними потоками з горілих кварталів, що розташовані досить далеко, – наводить приклад рятувальник.

А ще нагадує про тих, про кого заведено скромно мовчати – безвідповідальних аграріїв, які підпалами довкілля звільняють площі під посіви. Хоча це, до речі, давня і стійка тенденція.

– Позаторік, наприклад, горіли самосії під селом Андріївка Чернігівського району. Тому що сільгосппідприємство, готуючи собі поле, викорчовувало їх, складало на купи і спалювало. Пожежа вийшла за межі цих багать і пішла далі в молодий ліс, який теж загорівся. Я більш ніж упевнений, що там, де горіло, вже розорано і засіяно.

Така ж ситуація була й під селом Оленівка Борзнянського району. Там виникла пожежа торфовища на великій площі, воду, щоб її загасити, брали тільки з водонапірної вежі. Зараз на тому торфовищі – посівні площі, і це теж про щось говорить, – зазначив співрозмовник.

Аби пожеж в Україні стало менше, вважають рятувальники, на землі має бути господар – власник чи орендар, який за неї відповідатиме. Не повинно бути ні зарослих чагарниками луків, ні пустирів біля давно покинутих сіл.

Хоча насправді це питання неоднозначне. Ліси он патрулюються, а все одно горять. Чи допоможуть підвищені штрафи і шлагбауми – невідомо. Отож, залишається чекати виважених і далекоглядних рішень центральної влади, які б враховували зміни клімату, стан довкілля після пожеж, бездумних лісових рубок та розорювання зелених зон, а базувалися на наукових обґрунтуваннях і рекомендаціях. Бо як інакше, врешті-решт, зупинити екологічну катастрофу, яка наблизилася впритул?

А поки мудрі мужі думатимуть, побажаємо пожежникам рясних дощів, а людям – відповідальності за своє майбутнє.