Днями Микиті виповниться 11 років. У нього немає ні мами, ні тата. Коли Микиті було всього 9 місяців, його мама померла. Батько дитини участі в його житті не бере.
З народження малюк жив із дідусем і бабусею, вони є його опікунами. І хворіє малюк теж із самого дитинства. У Микити проблема з ніжками, він переніс операцію з видалення грижі. А взагалі Микита – дуже товариський хлопчик. Але до всього іншого у нього ще й великі проблеми із зором. Одним оком дитина зовсім не бачить, на другому оці 0,2% зору. Звичайно, дідусь з бабусею дуже за нього переживають. На вулицю самого намагаються не відпускати, водять Микитку за руку. А він такий активний хлопчик, на місці і хвилинки не сидить. Дуже любить музику і танцювати. А вдома орієнтується навпомацки, але синці та ранки все одно регулярно з’являються.
“Господь дає життя, – каже Валентина Петрівна, бабуся Микити, – а значить, треба жити”. Попри проблеми зі здоров’ям, хлопчик не замикається в собі, він веселий і життєрадісний. І любить побешкетувати і побалуватися. Навчається Микитка в спеціалізованій школі. Пише, знає букви, читає і рахує. Там його дуже люблять. І однокласники не ображають хлопчика. Він дуже працьовитий. Старається допомогти бабусі, миє сам посуд. “Якось я мила підлогу і не встигла прибрати мокру тряпку, – розповідає бабуся, – Микитка тут же схопив її, і миє підлогу. Побачив швабру – тягне її, і давай мити”. Хлопчик дуже акуратний. Всі речі у нього на своїх місцях. Навіть коли приходять родичі, і хлопчик помічає розкидане в коридорі взуття або не повішену на гачок курточку, відразу ж все речі розставляє по місцях.
Живе ця сім’я в Попаснянському районі, в районі бойових дій. Під час обстрілів вони ховаються у підвал. Доводилося й ночувати там не раз. Микитку вкривають ковдрою або навіть прикривають собою. Кілька разів вибуховою хвилею в їхньому будинку вибивало вікна. “Дуже душа болить за нього, – каже бабуся, – ми вже у віці, хто за ним доглядатиме?”.. Найближчим часом Микиті потрібно провести хірургічне лікування із заміни кришталиків на обох очах, інакше Микита просто може втратити зір.
Для бабусі і дідуся найголовніше – вилікувати дитину, бачити, як він посміхається, грається з друзями, вчиться, займається улюбленою справою. Вони просять підтримати його і будуть вдячні за будь-яку посильну допомогу. Підтримайте, будь ласка, Микитку!
ПІБ: Софич Микита Олексійович, 07.03.2009 р.
Місто: с. Врубівка, Луганська обл.
Діагноз: вроджена міопія високого ступеня обох очей, вторинна декомпенсована глаукома обох очей
Допомогти можна на сайті “українська біржа благодійності”
Своя роль є для кожного. Катерина опановує військову справу за обраним фахом. У великій армії…
Анастасія вже встигла пройти шлях, який для багатьох здається неймовірним: опанувала сучасну артилерійську техніку, отримала…
Бліц із Мішею Крупіним 🎤 Короткі запитання — швидкі відповіді та трохи більше про людину,…
Новопризначений міністр оборони Євгеній Хмара звільнений з військової служби на підставі підпункту «е» пункту 3…
Це історія про вибір, віру та службу. До повномасштабної війни він був служителем монастиря. Після…
З середини липня 2026 року в Києві та десятках інших українських міст – від Львова…