Днями Микиті виповниться 11 років. У нього немає ні мами, ні тата. Коли Микиті було всього 9 місяців, його мама померла. Батько дитини участі в його житті не бере.
З народження малюк жив із дідусем і бабусею, вони є його опікунами. І хворіє малюк теж із самого дитинства. У Микити проблема з ніжками, він переніс операцію з видалення грижі. А взагалі Микита – дуже товариський хлопчик. Але до всього іншого у нього ще й великі проблеми із зором. Одним оком дитина зовсім не бачить, на другому оці 0,2% зору. Звичайно, дідусь з бабусею дуже за нього переживають. На вулицю самого намагаються не відпускати, водять Микитку за руку. А він такий активний хлопчик, на місці і хвилинки не сидить. Дуже любить музику і танцювати. А вдома орієнтується навпомацки, але синці та ранки все одно регулярно з’являються.
“Господь дає життя, – каже Валентина Петрівна, бабуся Микити, – а значить, треба жити”. Попри проблеми зі здоров’ям, хлопчик не замикається в собі, він веселий і життєрадісний. І любить побешкетувати і побалуватися. Навчається Микитка в спеціалізованій школі. Пише, знає букви, читає і рахує. Там його дуже люблять. І однокласники не ображають хлопчика. Він дуже працьовитий. Старається допомогти бабусі, миє сам посуд. “Якось я мила підлогу і не встигла прибрати мокру тряпку, – розповідає бабуся, – Микитка тут же схопив її, і миє підлогу. Побачив швабру – тягне її, і давай мити”. Хлопчик дуже акуратний. Всі речі у нього на своїх місцях. Навіть коли приходять родичі, і хлопчик помічає розкидане в коридорі взуття або не повішену на гачок курточку, відразу ж все речі розставляє по місцях.
Живе ця сім’я в Попаснянському районі, в районі бойових дій. Під час обстрілів вони ховаються у підвал. Доводилося й ночувати там не раз. Микитку вкривають ковдрою або навіть прикривають собою. Кілька разів вибуховою хвилею в їхньому будинку вибивало вікна. “Дуже душа болить за нього, – каже бабуся, – ми вже у віці, хто за ним доглядатиме?”.. Найближчим часом Микиті потрібно провести хірургічне лікування із заміни кришталиків на обох очах, інакше Микита просто може втратити зір.
Для бабусі і дідуся найголовніше – вилікувати дитину, бачити, як він посміхається, грається з друзями, вчиться, займається улюбленою справою. Вони просять підтримати його і будуть вдячні за будь-яку посильну допомогу. Підтримайте, будь ласка, Микитку!
ПІБ: Софич Микита Олексійович, 07.03.2009 р.
Місто: с. Врубівка, Луганська обл.
Діагноз: вроджена міопія високого ступеня обох очей, вторинна декомпенсована глаукома обох очей
Допомогти можна на сайті “українська біржа благодійності”
Батальйон «Nachtigall» Сил безпілотних систем ЗСУ висловлює щиру вдячність Службі безпеки України за проведення масштабної…
Служба безпеки спільно з ФБР, контррозвідувальними органами Республіки Польща та правоохоронними органами ЄС провела скоординовану…
Бути військовим – честь і повага! Військовослужбовці 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на зустрічі…
Позивні народжуються по-різному — із жарту, випадку чи характеру, але з часом стають більшими за…
Окупований Бердянськ вже четвертий рік перебуває під контролем російської влади. Росгвардія зайняла місто на третій…
Тестові зразки екзоскелетів надійшли до підрозділів нашого корпусу, а їх уже випробовують в логістиці та…