УКРАЇНА LIVE

За статистикою, українську рідною мовою вважають 60% громадян України, і лише 1% не володіє державною мовою на практичному рівні.

Себто, цей відсоток, який удвічі менший за похибку опитування, не може висловлювати свої думки українською і не розуміє україномовних.

Проте на телеканалах державною мовою транслюється лише 22-25% продукції.

Тобто, запити українців на телемовлення рідною мовою зовсім не відповідають пропозиції.

Саме тому виборювати право на мову мусять звичайні українці.

Святославові Літинському – 35. Він викладач-програміст. І це завдяки Святославові ми можемо купувати пральні машинки з українським маркуванням та автівки з українською панеллю керування, а ще – отримувати квитанції українською та паспорт без сторінок заповнення російською.

Романові Матису – 37. Його фах – комунікація та маркетинг. У 2012-му активіст створив громадську ініціативу “И так поймут“, яка нині має 17 тисяч симпатиків. Щоденно учасники на сторінці у Facebook діляться досягненнями, ідеями та наступними кроками змін.

Святослав і Роман – львів’яни. Активісти пояснюють, що українцям “проблеми двомовності” насправді намагаються нав’язати ззовні. А ми ж зовсім не хочемо жити у колонії. Та й державі, кажуть, це невигідно.

“Українські чиновники, приміром, мали б, прийшовши до магазину і побачивши техніку з іноземним маркуванням – покарати магазин сплатою 30-відсоткової компенсації державі від вартості усіх товарів. Це було б вигідно і для державного бюджету, і для людей“, – міркує захисник української мови Святослав Літинський.

“Українська Правда. Життя” поговорила із чоловіками про те, чому так важливо, щоб іноземна продукція мала українське маркування, держслужбовці володіли українською мовою, громадяни України мали право заповнювати паспорт лише українською, в Україні були україномовні інтернет-ресурси, а телебачення мало принаймні 50% вітчизняної продукції.

БУДЬ-ЯКІ ЗМІНИ ПОЧИНАЮТЬСЯ З КОЖНОГО З НАС

“Теперішня географічна карта України на 90% співпадає з мовною. А мовний кордон значно міцніший від військового”, – впевнено каже Святослав Літинський.

Студентів з Африки вчать української за 6 місяців.

Американські посли та консули протягом першого місяця починають бодай якісь фрази говорити українською.

За словами Святослава, це люди, які не є так званими лінгвоінвалідами.

“Щоб принаймні держслужбовці розмовляли українською, потрібен тиск знизу і зверху. Результату можна досягти не тільки прийняттям законів, а насамперед їх виконанням”,– говорить активіст.

“Щоб держслужбовці розмовляли українською, потрібен тиск знизу і зверху”, переконаний Роман Матис. Він із Святославом Літинським та активістами тисне знизу та змушує і владу не сидіти без діла

Святослав вважає, що будь-які зміни починаються з кожного з нас. Перед нашою розмовою він вже повернув з другом мультиварку до магазину. Бо та маркована російською мовою.

“Цікаво, чому така продукція досі є в Україні. Те ж таки “Ельдорадо” має 30% ринку. Досить їм лише сказати імпортерам, що не прийматимуть продукції з російськомовним маркуванням, як усі імпортери будуть підлаштовуватись під “Ельдорадо”. Ніхто ж не хоче втрачати 30% ринку”, – наводить приклад Святослав.

Такі зміни для Святослава – принципові. Якось вони з дружиною повернули пральну машинку через те, що та маркована іноземною мовою. Чоловік звертався до офісу “Samsung”, щоб надіслали принаймні наклейки українською. Компанія відмовила.

Зрештою, пара знайшла таку пралку, що має лише символи, без тексту.

“Я не хочу вранці чистити зуби і щоденно бачити, що ми живемо в колонії. Мова ж як підтвердження”, – каже Святослав.

На компанію “Samsung” він подав позов. Суд встановив, що пральні машинки, що не марковані українською – це справді недотримання мовного законодавства.

“Однак було виявлено, що мої права не порушені, оскільки пралку я вже повернув і отримав назад гроші”, – каже чоловік.

З серпня 2014-го “Samsung” почав ввозити до України машинки з маркуванням державною мовою. Пралки “Samsung” без українського маркування – це старі моделі.

Далі було “Gorenje”. Вони після суду теж почали ввозити пралки українською. З жовтня 2014-го – ще й “Electrolux” і “Zanussi”.

З 2015-го року Святослав вів перемовини з “LG”. З цього літа їхні пралки – теж українською. Обіцяли, що на черзі мікрохвильовки.

“Інколи мені пишуть знайомі у соцмережах: “Святославе, купив пралку з українським маркуванням, тішусь. Дуже тобі дякую”.

Нещодавно його друг придбав “Volkswagen” з іноземною панеллю приладу. Першу й другу інстанції суду Святослав програв. Подали касацію. Вона ще розглядається.

Але компанія зрозуміла, що це важлива потреба – і з липня цього року майже усі моделі “Volkswagen” мають українську розкладку.

“Renault”, “Toyota”, “Jaguar” зробили україномовну панель керування в автівках самі, без судових позовів.

Святослав розпочав своє відстоювання української мови із пральної машинки

ПРО АВАКОВА ТА ДЕКАНОІДЗЕ

У серпні 2015-го Літинський звернувся до Міністерства внутрішніх справ з проханням надати переклад виступу міністра Авакова. Після відмови львів’янин подав позов до суду.

Суд Літинський виграв.

МВС подало апеляцію про скасування рішення вести державну діяльність українською мовою. Апеляційне засідання було назначене на 9 листопада 2015-го, за сумісництвом День української писемності та мови. Апеляцію МВС відкликало.

“У результаті Аваков трохи більше почав виступати українською. Деколи у Facebоok пише українською навіть“, – сміється Святослав.

Ведеться справа щодо Деканоідзе. Вимога – притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки вона порушує закон, який вимагає, щоб держслужбовці розмовляли українською мовою.

Щодо Деканоідзе у МВС Літинському відповіли: “Так, ми теж дуже любимо українську. Дякуємо за звернення“. І замовкли.

Днями позов задовольнили.

ПАСПОРТ – УКРАЇНСЬКОЮ

Закон каже, що друга сторінка у паспорті (російською мовою) заповнюється на вибір громадянина. У листопаді 2014-го суд зобов’язав Державну міграційну службу видати Святославові паспорт українською мовою.

Ця справа відома як “Справа Літинського”.

Державна міграційна служба подавала апеляцію і касацію. Суд став на бік Святослава і відтепер будь-який громадянин України має право не заповнювати або не мати сторінки російською.

Пластикові паспорти полегшать цю справу.

Тепер друга сторінка у паспорті дійсно заповнюється на вибір громадянина. Це завдяки Святославу Літинському

ПРО МІНІМАЛЬНІ КРОКИ

Також Літинський подавав позов про протиправну бездіяльність Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Активіст вимагає 50% продукції вітчизняного виробництва у теле- та радіоефірах.

Нацрада вимогу ігнорує. Триває касаційний перегляд постанови.

Також чоловік виграв кілька судів, зобов’язавши банки видавати квитанції державною мовою.

“Найпростіше, що для української мови може зробити кожен з нас, – це вподобати запис у соцмережах про підтримання законів чи написати звернення на інтернет-сторінку телеканалу, продукції тощо.

Трохи складніше в магазині попросити книгу відгуків, де можна записати, що ви хочете ту ж таки мікрохвильову піч з українським маркуванням.

Треба робити мінімальні кроки! Щоб виробники бачили, що є потреба”, – радить захисник української мови.

Лише шість іноземних телеканалів мають україномовну звукову доріжку

И ТАК ПОЙМУТ…

Свого часу Роман Матис, громадський діяч та засновник ініціативи “И так поймут”, об’їздив чи не всю Україну. Його робота була пов’язана з налагодженням дистриб’юторської мережі.

“Як зараз пам’ятаю: 2004-й рік, я вкотре у Києві зайшов до закладу, в якому дуже любив снідати. Зі мною привітались російською, я – українською. Мені просто не сподобалась реакція персоналу – легка тінь зневаги. Мене це зачепило, і я вирішив їх провчити без радикальних дій…”, – пригадує Роман.

Чоловік поснідав, попросив рахунок, лишив удвічі більше грошей, подякував, вийшов з зали.

Наступного ранку, коли він повернувся до цього закладу, його зустрів той самий персонал з посмішкою і українською.

“Тоді я зрозумів, що у випадку з бізнесом цей метод буде більш дієвим, ніж переливання розмови з пустого в порожнє.

Люди розуміють одну просту мову – мову витраченої гривні. Я цим користався як технікою мотивації. Будучи на Сході, я завжди лишав хороші чайові, акцентуючи на тому, що я україномовний, і міняючи той образ, що україномовні – це селюки”, – розповідає Матис.

Через багато років ця техніка переросла у спільноту, яка на сьогоднішній день налічує майже 17 тисяч людей по всій Україні. “И так поймут” – це громада, яка щоденно ділиться досвідом, як працює така система.

“Приміром, я – українець. У мене є гроші. Я хочу їх вам віддати. Але ви б не могли розповісти мені про свою продукцію українською мовою? Хто готовий це зробити, – отримує гроші. Ні – гроші йдуть до гаманців конкурентів. Так можна досягти глобального результату через створений запит”, – каже активіст.

“Приміром, я – українець. У мене є гроші. Я хочу їх вам віддати. Але ви б не могли розповісти мені про свою продукцію українською мовою?”, – пояснює свій підхід Роман Матис

Ініціатива принципово не торкається питання заміни мови. Але вважають, що українська версія будь-якого продукту в Україні повинна бути.

“И так поймут” не є фізичною чи політичною структурою. Це, за словами засновника, – середовище анархістів-вільнодумців. Очільників, як таких, немає. Але породжуються нові лідери думок, які створюватимуть навколо себе мовні середовища.

Так розвиватиметься ця павутина.

“И так поймут” – лише пожива для думок, яка у підсумку допомагає загальній справі. Мій фах – це комунікація і маркетинг. Відповідно, я розумів: щоб ініціатива поповнювалась, вона повинна прозвучати. Наш перший вихід мав бути феєричним”, – розповідає Роман.

УКРАЇНСЬКИЙ “ESQUIRE” РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Активісти “И так поймут” обрали об’єктом журнал “Esquire”, який за місяць мав вийти на український ринок.

Роман не приховує, що до того читав російську версію журналу, яка імпонувала йому контентом.

“Коли заговорили про український варіант, я дуже втішився, бо думав, що це буде аналог російського, але з іншими авторами і українською мовою. Натомість вони вирішили відкрити “Esquire” в Україні російською.

А ми вирішили з них почати”, – пригадує громадський діяч.

Тоді головний редактор “Esquire” дозволив собі публічні висловлювання на адресу ініціативи. Це тільки підігріло інтерес до неї.

За кілька діб Роман зібрав 27 однодумців, яких знав особисто. І завдяки “Esquire”, за тиждень навколо “И так поймут” об’єдналося вже 500 учасників.

Ініціатива працювала над меседжами, типу: “Яким буде перший український “Esquire”? Відповідь: вторым русскоязычным”.

Тоді “И так поймут” згуртувалися, але не змогли переконати “Esquire” стати україномовним.

Активісти висловили протест з нагоди відкриття “Esquire” в Україні російською

ПРО “PHILIPS”

Далі була компанія “Philips”, яка на той час декларувала, що заробляє в Україні з 1901-го, відколи продала першу жарівку. А з 1991-го року у них відкритий офіс у Києві. Однак, коли люди заходили на сайт philips.ua, їх автоматично перекидало на сайт philips.ru.

Цього разу активісти вирішили не робити кампанію з піар-кампанію, а піти більш дієвим шляхом.

“Результат може бути тільки тоді, коли про наявність проблеми дізнаються люди, які приймають рішення. Не пересічні менеджери в київському офісі – а власне людина, яка за своїми посадовими обов’язками відповідає за комунікацію та репутацію”, – розповідає Роман.

Активістові вдалось отримати електронну адресу головного офісу “Philips”, і він написав їм листа. Перед тим, для галочки, написав до київського відділення “Philips”: описав проблему, попросив вирішити. Український офіс відповів, що вони не порушують ніякого закону.

За корпоративними правилами, якщо хтось звертається з подібною проблемою, то менеджер головної штаб-квартири зобов’язаний переадресувати питання до головного територіального офісу – тобто до Києва.

Замкнуте коло.

Ситуація з сайтом philips.ua продила оцю кампанію

“Тоді я вирішив викласти лист, що надсилав до штаб-квартири “Philips” в групі “И так поймут” у Facebook, описав суть проблеми і написав електронну пошту “Philips”. Я хотів, щоб якомога більша кількість людей надіслала цього листа до головного офісу”, – пригадує Матис.

У результаті менеджер “Philips” в Нідерландах отримав 460 листів з України. І це подіяло: замість стандартного перекидання листів у регіональне відділення, до Києва була надіслана чітка вказівка з супровідним текстом.

Вже за кілька днів Романові телефонували з київського офісу, обіцяючи впровадити українську в користування, тільки-но з’являться час і гроші.

“Я пояснив, що не хочу їх принижувати або заробляти на них, а просто хочу читати про “Philips” українською мовою. Ми домовились, що протягом року вони вирішать проблему.

Вони трохи не розрахували своїх сил, тому працюють над цим вже 4 роки. Потрохи українізують окремі розділи сайту. І час від часу звітують”, – каже Роман.

РОЗМОВИ ПРО АВТО

Нещодавно ініціатива звернулась також до “Mercedes-Benz”, бо у них немає сайту та меню автомобілів українською. Компанія працює над їх розробкою.

Перша модель E-Class тепер має українську мову, а інші нові моделі “Mercedes-Benz” виходитимуть вже з україномовним меню.

“Інколи дискусія має надто визначну роль, – каже Роман Матис. – Приміром, я маю знайомих, заможну пару, активістів “И так поймут”, які раз на кілька років змінюють п`ять автівок марки “Audi” на нові моделі. Одночасно купують два авто собі і три “Audi” – для офісу.

Але коли вони почули від мене, що “Audi” навідріз відмовляються робити україномовний сайт та меню, а “Toyota”, дипломатично промовчавши на наші звернення, зробили сайт та меню українською – ці люди, надававши перевагу лише одній продукції, того разу купили 5 автівок “Toyota”.

Тоді вони мені й показали перше в Україні табло українською”.

Інколи Роману кажуть, що треба наполягати на тому, щоб сайти були виключно українською.

“Я – проти. Хай будуть і українською, і іншими мовами. Просто з часом виробники продукції самі зрозуміють, що немає жодного сенсу витрачати вдвічі більше ресурсів на дві версії сайту, якщо люди і так більше користуються українською”, – пояснює він.

Яскравим прикладом на дієвість цього аргументу є “Планета кіно”, яка близько двох місяців тому просто викинула російську з користування.