Українка поїхала на заробітки в Польщу і стала чужою для сім’ї: “навіть діти відвернулися”
“Для тебе тут немає місця”…Через тотальне безгрошів’я українці довелося їхати на заробітки до Польщі аби забезпечити своїй родині гідне життя. Проте поки вона заробляла гроші від неї відцурались найближчі.
Свою історію заробітчанка Тетяна розповіла газеті “Моя Сповідь”.
В українки все було як у багатьох — не було за що жити, чоловік пив, а вчительської зарплати не вистачало навіть на зимові чоботи. Ось жінка послухалася поради товаришок і подалася на заробітки до Польщі.
Чоловік заробітчанки Михайло намагався знайти роботу, але його із середньою шкільною освітою не хотіли ніде брати. Працював охоронцем у банку, їздив на будови, але не затримувався надто довго на таких роботах. Так сім’я і жила на одну вчительську зарплату жінки. Згодом вона зібралася духом та вирішила поїхати на заробітки.
“Курорт, а не заробітки. Приїхала я із солідною сумою. Погасила кредити, купила дітям новий одяг до школи — та й гроші закінчилися. І коли випала можливість їхати на прибирання (а то, кажуть, легше) — взяла лікарняне в школі й подалася знову у світ. Спершу їздила посезонно, пробувала брати відпустки, лікарняні, однак коли поверталася і на заробітну картку мені приходили ті мізерні півтори тисячі — не витримувала. Одного дня пішла до своєї свекрухи-директриси й звільнилася зі школи. Ото був скандал! Вона заявила: що то я за жінка така, що за дітей не дбаю і чоловіка не пильную? Він же такий бідний, увесь день вдома сидить, і йому, бачте, любові бракує. Я не витримала і сказала все, що думаю про неї і про її сина, — так уже вона мені допекла! Її відповідь вибила мене з колії. Значить, заслужила! — випалила вона”, – згадує жінка.
Того дня жінка таки звільнилася, але й назавжди перестала бути доброю невісткою для своєї свекрухи. За кілька днів поїхала знову до Польщі. Вона мала вже пристойне житло, де жили чотири українки, а неї чекали три роботи. Вона вже потроху вчила польську мову, при цьому жінка каже, що іноді ловила себе на думці, що живе тут як на курорті — відпочиває від того села і тих вічних проблем.
“І все було б добре, якби не один поляк. Це був пан років 40, у якого я прибирала. Він заробляв пристойно, то видно. Щораз частіше, коли я до нього приходила, він виказував мені виразні знаки уваги. Я чомусь одразу подумала, що він хоче затягти мене в ліжко. Тому вирішила більше не ходити до нього. Відтак він дізнався, де ми живемо, і приїхав до нас своїм “Рейндж-ровером” з квітами. Просив у мене вибачення. Просив вернутися. Ті його квіти (до речі, ромашки) полонили моє серце. Як мені давно не дарували квітів. Однак щораз частіше в нього затримувалася. Нічого такого — ми багато говорили, я розповідала йому про своє життя в Україні, він — про свою колишню дружину, яка виявилася останньою пройдисвіткою”, – згадує жінка.
Але за кілька днів жінка знову повернулася додому. Хоча напередодні вона попросила чоловіка зустріти її, але ніхто на зустріч не прийшов. Їй самій довелося на автобусі добиратися додому з численними валізами. Вдома чоловіка вона застала за пиятикою, для нього це було звичне діло. Жінку це обурило, тому вона розігнала всіх його дружків по чарці.
Коли жінка пішла до дітей, то виявилося, що свекруха налаштувала їх проти неї, заявивши, що вони їй більше не потрібні.
“Бабуся казала, що ми тобі не потрібні. Що ти собі іншого тата в Польщі знайшла і що ти ображаєш нашого тата”, – сказала старша донька заробітчанки.
Як жінка не намагалася сказати, що вона любить своїх діток, вони нічого не хотіли слухати й були сильно ображені. Згодом до них прийшла свекруха та заявила, що у цьому домі більше немає для заробітчанки місця, тому хай шукає собі нічліг де інде.
“Я зрозуміла все. Мовчки зібрала речі, попрощалася з дітьми і пішла. Коли прийшла додому — в хаті лунали голосні співи. Я не хотіла заходити. Боялася. Пішла до сусідки. Та все знала і розуміла. Пустила мене. А на ранок я не мала куди дітися. Залишатися там не хотіла. Тому наступного ранку пішла до свекрухи, залишила їй усе зароблене для дітей і подалася знову до Польщі”, – згаду жінка.
Коли жінка переїхала кордон, не витримала і подзвонила поляку Анджеєві. Він забрав її з вокзалу та повіз до себе додому. Вони довго говорили, жінка розповіла все що сталося і він запропонував залишитися в нього.
“Я хотіла не погодитися, але таки не мала куди подітися. Залишилася. І тої ночі було те, що було. Тої ночі я зрозуміла, як сильно його люблю. Він, до речі, мені давно освідчувався. А тут я зрозуміла, кого шукала все життя. Я відчувала себе жінкою поряд з ним. Пізніше він знайшов мені роботу. Та тільки не прибирання, а вчителювання в місцевій українській школі (я ж вчителька математики). Там зарплата була куди пристойніша, аніж навіть за те прибирання”, – розповідає вона.
За кілька місяців жінка знову повернулася до України аби подати на розлучення. Суд був на боці жінки стосовно дітей, однак ті на “пораду” бабусі захотіли залишитися з нею.
“Власне, я їм і так не була потрібна. Вони не криючись мене цуралися. У чоловіка я відсудила лише батьківську хату. Однак від неї залишилися самі стіни, він усе виніс за пляшку. Мати його віддала на лікування від алкоголізму. Я вирішила ж трохи відремонтувати хату та переписати її на дітей, а ті, коли виростуть, нехай самі вирішують, що з нею робити”, – підсумувала жінка.
Шукайте деталі в групі Facebook
