Галина Абрам’юк: Вчителі не хочуть бути на дистанції з учнями

Не зважаючи на дозвіл чернівецьких депутатів навчання у «червоній» зони розпочнеться дистанційно.

Карантин через епідемію коронавірусу в освітніх закладах краю оголосили з 12 березня. Щонайменше на три тижні. Гадали, китайський вірус полютує холодної пори року, а з настанням тепла зникне як звичні респіраторні захворювання. Однак пандемія не згасла, навпаки – маховик розкручується. Освітнім закладам рекомендували налагодити можливість отримувати знання та спілкуватись з вчителями за допомогою дистанційних технологій.

Наступного тижня розпочнеться новий навчальний рік. Стартує він в умовах, коли вся Буковина перебуває в «помаранчевій», а Чернівці, Кіцманський та Заставнівський район – у «червоній». Чи відбудуться першовересневі лінійки? Як проходитиме навчальний процес? Про це розмовляємо із заступником директора з виховної роботи Чернівецької гімназії №5 Галиною АБРАМ’ЮК (на фото), вчителем вищої категорії, відмінником освіти України.

Дистанційне навчання – ноу-хау для вчителів

–Пані Галино, наступного тижня розпочинається новий навчальний рік. Які сподівання, тривоги щодо нього має педагогічний колектив та учні вашої гімназії?

–Для всіх нас – це насамперед виклик. Він уперше виник нинішньої весни після впровадження в краї адаптивного карантину. Перед школою виникла дилема перебудови комунікації вчителів зі своїми учнями і батьками. Напрацьованого механізму не було, як ми повинні навчати дітей, які методи, способи. Ми швидко опанували і засвоїли те, що для багатьох педагогічних працівників було ноу-хау.

Це – дистанційне навчання, використання різних освітніх платформ, через які можна передавати дітям навчальний матеріал. Якщо відверто, ми не думали, що карантин розтягнеться так надовго. Виникла ще одна проблема – технічного характеру. Не всі школярі, зрештою як і вчителі, мали персональній комп’ютер. Крім того, не скрізь був добрий сигнал інтернету. Нам пощастило швидко ліквідувати цей недолік. Школа успішно закінчила навчальний рік і підготувалася до наступного.

–Нещодавно з’явилася інформація, що нового навчального року в школах перед навчанням учні мають виконувати Гімн України. Як Ви особисто розцінюєте це нововведення?

–У мене двояке ставлення до цього. Звісно, тішить, що символи державності, а таким є гімн, тризуб, прапор, мають бути у школі. Виконання славня – хороша ідея, але тривожуся з того, щоб це не перейшло в розряд буденності. Щоб святі слова не пролітали повз вуха і душу, не стало буденним ритуалом. Тут ніби одна половина серця вболіває за це, а друга хвилюється, щоб не перевести виконання славня України у розряд буденного ритуалу.

–Рівень захворювання коронавірусом насторожує. То може все-таки поберегтися й не ризикувати здоров’ям дітей? Бо й вони не застраховані від інфікування.

–Повторюю – нам би не хотілося бути на дистанції зі своїми учнями. Хочемо живого спілкування з дітьми. Бо жодні технічні засоби не замінять тепла, погляду, рукостискання, підтримки з боку вчителя учням і навпаки. Зрештою, освітня площина визначається трьома точками: учні – здобувачі освіти, вчителі – надавачі освітніх послуг і батьки – замовники освітніх послуг. Якщо якась точка з цієї площини випадає, починаються збої. Вірю, що наука не стоїть на місці й вакцину проти коронавірусу знайдуть. Та й ми навчилися більше дбати про своє здоров’я.

Чомусь в Україні склалися умови, коли постійно наздоганяємо, а треба працювати на випередження. На відміну від медицини, систему освіти в країні вибудувано так, що ми працюємо на випередження. Готові до того, що працюватимемо дистанційно. Батьки, мабуть, теж готові. Хоча є один нюанс. Більшість з них – працюють. Якщо старшокласники й учні середніх красів розуміють необхідність працювати і самостійно навчатися, до дітям молодшого віку треба, щоби біля них був хтось із батьків. І ще один негативний момент – діти занурені у власний світ. Вони бачать тільки гаджети. Не мають живого спілкування з природою. Ми хочемо витягнути дітей з віртуального світу. Нам це не завжди вдавалося. А тепер діти самі прагнуть вийти з віртуального світу, хочуть реального живого спілкування, а їх обмежують.

–А чи не можемо дійти до точки неповернення?

–Ні, не думаю так. Хай би який виклик стояв перед людством, його здолаємо. Але це дає нам розуміти, у цьому всесвіті ми не господарі, а лише його частинка. Тому маємо навчитися жити органічно в єдності. Цим, власне, щоденно і займаємося. Чекаємо на старт навчального року. Скучили за дітьми. Мені особисто не вистачає того, чим я живу.

Шукайте деталі в групі Facebook