Куди доскаче український “марсострибун”
Перемога українців у Space Apps Challenge показала, що технологічна вправність та ентузіазм в нас іще не вмерли
Хотілось би, щоб приємний факт перемоги Mars Hopper’а надихнув когось у цій державі на бодай якісь дії, котрі можуть допомогти росткам нового пробитись до визнання та реалізації.
Проект українського ультраекономного і дотепного дрона для дослідження приполярних областей Марсу, який використовуватиме наявний на планеті сухий лід (заморожену вуглекислоту) для вироблення електрики та роботи власних реактивних двигунів, отримав перше місце в номінації People’s Choice Awards у всесвітньому конкурсі NASA SpaceApps Challenge.
Mars Hopper виграв, опинившись у компанії інших чудових та дотепних проектів. На кшталт “Канарки” – проекту маленького пристрою, який стежить за життєво важливими показниками організму та кількістю вуглекислоти в довколишньому повітрі (як справжні канарки, яких двісті років тому брали з собою в небезпечні виробки шахтарі), і подає сигнал тривоги, коли щось іде не так. Чи “Сцинтілли” – яка дозволяє в онлайні стежити за забрудненням повітря в усіх кутках земної кулі. Чи FractalNet’у, який дозволить забезпечувати бездротовий зв’язок у шахтах — як земних, так і марсіанських чи астероїдних.
І хотілось би, аби ця перемога не пропала надаремне. Себто NASA, звичайно, звозить учасників проекту на мис Канаверал — полюбуватись черговим космічним запуском. І може навіть колись використає ідеї київської команди у своїх розробках.
Тільки не треба, не треба ці гроші виділяти “для підняття рівня української науки на 26%” – з наступною передачею коштів найпроворнішим ректорам політехнічних інститутів — пардон, університетів, які виграють спринт по керівних кабінетах. Бо якою б не була виділена сума — вона розтечеться по неозорій керівній та адміністративній вертикалі української науки, повільно, місяцями перебираючись від Кабміну до конкретних науковців — і танучи при кожному переході з рівня на рівень, як сніг у червні.
А ті краплини, які дійдуть до адресатів, будуть витрачені на закупівлю нових логарифмічних лінійок максимально можливій кількості причетних — для демонстрації “масового охоплення” у звітності.
Краще зробити конкурс — чи серію конкурсів — на кшталт американського, кошти на який могли б збирати навіть прості громадяни. Хоча й держава цілком могла б долучитись. Але щоб переможців визначало, скажімо, два жюрі — широка публіка та експертна рада авторитетних вчених з різних наукових інституцій. Власне, до проекту могли б долучитись і українські олігархи — даючи гроші на свій, окремий конкурс науки й технологій, де вони б самі й обирали переможців.
І не треба казати, що подібні конкурси — це “божевільно дорого”, і країна, яка воює, не може собі дозволити “витрачати державні кошти на дурниці”. Бо якщо NASA може спокусити тисячі молодих і талановитих людей з усього світу, твердо пообіцявши всього лише звозити їх на запуск на мисі Канаверал — то й Україні не важко було б забезпечити належну винагороду переможцям.
І, приміром, старт ракети зі студентськими мікросупутниками десь у другій половині серпня якогось недалекого від сьогодні року був би набагато кращим салютом для нашої незалежності, ніж черговий дорогий китайський феєрверк на Майдані.
Шукайте деталі в групі Facebook