У нього в телефоні суцільні Оксани, Лєни, Тані, Валі…
Не знаю, що мені робити. Зовсім виснажила мене ця напруга у сім’ї. Коли одружувалися, чоловік був такий ніжний, пристрасний. Такої доброти та турботи я ніколи не бачила.
Але минуло кілька місяців, а він, коли той вечір настане, із хати біжить. Де він пропадає – невідомо. Скільки безсонних ночей я провела тоді наодинці з годинником! Згодом мені почали плітки добрі люди приносити: він вечорами пиячить, потім до жінок чіпляється.
Боляче було все це визнати за правду. Але він, здається, цього й сам не приховував. Кине телефон на стіл, а сам піде в магазин. Мовляв, дивися, якщо сумніваєшся! Не маю я звички до чужого телефону лізти. Але вирішила, коли це так демонстративно, то цим він хоче мені щось сказати. Але що? О Боже, та в нього там суцільні Оксани, Лєни, Тані, Валі…
А згодом ці персонажі вже й додому до нас почали дзвонити. Він їм завжди так м’яко, але категорично відповідає своїм божевільно ніжним голосом: «Вибач, ти ж знаєш, я зайнятий, вдома багато роботи, я тобі завтра подзвоню». Що це все може означати? Це ж навмисно все робилося, щоб я чула, щоб мені якомога болючіше дошкулити. Але чому, чому, за що?
Я ж чоловікові не зраджувала ніколи. Раділа йому, жила ним. Ще й себе у всьому звинувачувала, що, можливо, роблю якісь помилки. А може, подумалося, він пережив якусь травму через жінку або ж у дитинстві? А може він хоче таким чином самоствердитися, щось довести? Можливо, я не така, якої він прагнув? То чому про все це не можна поговорити?
Але ж раніше я була веселою, мене все цікавило. А тепер якось погасла, змарніла. Хоча згодом почала вже спокійніше роздумувати над нашими стосунками. Так, гарних слів він для мене ніколи не шкодував, поводився ніжно. Але чи такими ж турботливими були його вчинки? Яка я тоді була засліплена! Не бачила, що насправді він нічого не робить ні для мене, ні для будинку. А тільки соловейком виспівує, доки я хатніми клопотами переймаюся.
Зараз розумію, що це була не любов, а залежність. Є такі люди, які чудово вміють маніпулювати іншими. Вони знають, як обійти лагідними словами, затягнути тебе в своє павутиння. А ти потім тужиш не за ними, а за тією добротою, яку тобі обіцяли і якої ти так і не отримав. Тобі здається, що ця людина вкрала в тебе душу, бо душа так хотіла зігрітися і відкрилася назустріч йому.
Думаю, що мені вдасться вирватися із цієї пастки. Бо вже байдуже сприймаю оті всі дзвінки. Але хочу й іншим порадити: ніколи не прислухайтеся до слів коханих, а придивляйтеся до їхніх вчинків. Може, турбота про те, як би вам влаштувати якусь радість, про те, аби вам було тепло в хаті, важить більше, аніж тисячі, мільйони порожніх, але таких звабливих слів про кохання.
Шукайте деталі в групі Facebook
