УКРАЇНА LIVE

Мої батьки повернулися з заробітків з пристойною сумою. Розпорядилися грошима так – купили однокімнатну квартиру, переїхали жити туди, повністю здали свою трикімнатну квартиру і написали заповіт: їх нова квартира – нашій дочці Вероніці, все інше – мені. Але це дуже не сподобалося родичам чоловіка, тепер вони з нами не спілкуються

Нам з чоловіком по 30 років, виховуємо донечку Вероніку, взяли житло в кредит. Працюємо, непогано заробляємо. Я завжди вважала, що не треба нічого ні від кого чекати, а намагатися самим щось робити.

Мої батьки нещодавно вийшли на пенсію, і відразу знайшли собі роботу – доглядати за котеджем. Правда, в Польщі. Вакансія передбачала постійне проживання. Тато не хотів, але мама його вмовила, мовляв, посидимо рік-два, поки зможемо, і заробимо собі до старості.

Для пенсіонерів це дуже великі гроші. Я за них пораділа: котедж, судячи з карти, в мальовничому місці, поруч річка, свіже повітря. Харчування їм обіцяли, проживання – гостьовий будиночок. Самі хазяї планували бувати там тільки по вихідних.

Казка, а не умови: живеш на всьому готовому, грошики накопичуються. З обов’язків: стежити за садом і будинком. Приготувати їжу, навести порядок, попрасувати постільну білизну до п’ятниці. А головне – турбота про собаку, яка там жила. Батьки закрили свої речі в одній з кімнат, здали інші двом чоловікам, зібралися і поїхали.

Їх, скажімо так, кар’єра тривала два з половиною роки. За цей час у нас з чоловіком народилася дочка, їх єдина внучка. Живемо ми в своїй квартирі, яку взяли в кредит і борг ще до кінця не виплатили, грошей на все вистачає, одним словом, складно. Я не стала засиджуватися в декреті, вийшла на роботу. Вероніка ходить в приватний дитячий садок.

Власне, сама історія почалася з поверненням мами і тата: вони стали пропонувати нам гроші (ми винні банку пристойну суму) на повне погашення кредиту.

Треба визнати, що нам дуже хотілося прийняти цю допомогу: більше ніяких щомісячних платежів, житло в нашій власності, з’явилося б більше можливостей у фінансовому плані. Але я вперлася: ні, не для того мама і тато більше двох років прислужували чужим людям. Та й соромно було: люди на пенсії примудрилися так заробити, а ми молоді, будемо у літніх людей гроші брати? Самі впораємося!

З моєї відмови і почалися проблеми у нас з чоловіком. Точніше, не в мене і чоловіка, а у нас з його родичами.

Поки свекри і дівер волали, що я не думаю про Діму, який втомився, на їхню думку, працювати на банк, батьки розпорядилися грошима. Вони купили однокімнатну квартиру, переїхали жити туди, повністю здали свою трикімнатну квартиру і написали заповіт: їх нова квартира – нашій дочці Вероніці, все інше – мені.

Такий розклад не сподобався родичам чоловіка. За їхньою логікою, він буде ще кілька років пахати на половину (ми ж обов’язково розлучимося!) нашої спільної квартири, а нам з дочкою потім перепаде «мамин спадок». Якщо коротко, то я – хитра жінка, мої батьки – егоїсти. Взяла б я гроші – і Діма б при житлі був, хоч завтра на розлучення, і платити нічого нікому не треба.

А Вероніка і сама потім може собі на житло заробити, вигадали – на дитину заповіт написали! Після цього ми перестали спілкуватися з родичами чоловіка. Дмитро і сам побачив, що його батьки не праві.

– А що ж ви працювати в котедж не поїхав, коли вам пропонували? – прямо запитав чоловік у своїх батьків. Їм реально пропонували, коли мій тато наполіг на звільненні, і роботодавці попросили порадити якусь пару.

– З’їздили б, заробили, та оплатили нам кредит! Ні, що ви. Так само нечесно! Це ж були б гроші свекрів, які вони не зобов’язані роздавати наліво і направо! І взагалі, когось обслуговувати – не панська справа! На тому і розійшлися.

Тепер з батьками чоловіка ми не спілкуємося зовсім. Я часто думаю, як мені пощастило з чоловіком, що він виявився не таким жадібним і недалеким, як його родичі. Разом ми досягнемо усього.