В неділю Катерина прокинулася дуже раненько, останні дні вона спить мало. Відразу стала молитися за Ганну.

В неділю Катерина прокинулася дуже раненько, останні дні вона спить мало. Відразу стала молитися за Ганну. Її сусідку забрали діти в район. Дві доньки Катерини за кордоном, а їй 75 років. Приїжджають вони рідко, лише гроші матері передають, але хіба лиш в тому щастя. Минув день і ввечері двері в сінях рипнули, хтось увійшов і Катя підвелася з ліжка. Вона навіть не очікувала такої радості від чужої їй людини

В неділю Катерина прокинулася дуже рано. Цілий ранок вона молилася Богові за свою ріднесеньку Ганну.

Вона ці дні взагалі дуже мало спить.

Сусідка Ганна в стаціонарі вже тиждень. Катерині 75, вона б провідала б Ганну, але важко їй, ще й ожеледь така, в таку погоду зараз їй в район дістатися з малого села важко, молодь на роботу ледве добирається.

Дві доньки Катерини живуть давно за кордоном, вже багато років мають там свої сім’ї. До матері вони з’являються раз на декілька років, і то все бігом-бігом.

Не можна сказати, що вони не дбають про неньку, гроші привозять і передають частенько чималі суми в село для матері своїми знайомими, але хіба тим заміниш душевне тепло і родинні турботу. А особливо, коли вік вже такий, що самій важко навіть з хати іноді вийти.

Порятунком та розрадою для Каті, стала подружка-сусідка Ганна. Вона трішки молодша за Катю, справна така жінка.

Діти у Ганни живуть в районі і частіше приїжджають до матері, хоча в селі вона живе одна, тому Катя для неї теж дуже рідна людина. Вони ще як діток своїх малих бавили, тоді ще познайомилися. Відтоді стали одна одній за рідних. Все життя жили, як сестри.

Тепер у Катерини одна надія на Ганну, вона лише їй допомагає, бо на дітей надії немає, вони своїм життям вже давно живуть.

Та нещодавно Ганна щось стала скаржитися на самопочуття, діти забрали її до району. Тому катерина місця не знаходе, бо в телефоні розуміється мало, а подружка не телефонує ось уже 2 дні.

Так минув день. А ввечері рипнули вхідні двері Катерининих сіней, вона їх вже тиждень не закривала. До хати майже вбігла Ганна, гарно вбрана. З цілим пакунком гостинців.

Ганна сказала, що вранці в церкву ходила, а потім речі в дітей збирала, спішила додому. Тому й не могла зателефонувати.

Ганна обійняла Катю, як рідну сестричку. А потім заходилася розкладати на стіл смаколики, які їй зготували діти.

Катерина вже й не пам’ятає, коли вона була такою щасливою. Тепер подружка поряд, тепер вони разом. Катерина знала тепер у них буде все добре, тепер не потрібно хвилюватися. І вперше за багато днів щиро радісно посміхнулася.