15 років тому мама поїхала в Італію

15 років тому мама поїхала в Італію. У неї там була сім’я, і вона щиро сподівалася, що чоловік все своє майно залишить їй. Але мама помилилася, бо залишилася без нічого. За цей час вона не лише не присилала нам гроші, але й для себе нічого не відкладала. То ж зараз приїхала практично з пустими руками. Житла у мами немає, але вона впевнена, що квартира бабусі – це її квартира, на яку вона має повне право

Нашій мамі 58 років, а нам з сестрою 28 і 30 років. Так, ми вже дорослі, але і досі пам’ятаємо, що мама нам зробила. Вірніше, чого вона не зробила. Мама насправді нас не виховувала. Все життя вона жила для себе, а на нас вона не звертала ніякої уваги.

Нас ростила бабуся, яка залишила нам свою квартиру. А зараз мама намагається відібрати у нас цю квартиру під приводом того, що її не утримуємо. За ідеєю ми і не повинні, адже вона в свій час нам теж нічого не давала – ні своєї любові, ні своєї уваги. Ми з дитинства завжди були самі по собі і у неї ніколи не було для нас грошей.

Бабуся нас забезпечувала так, як могла. Але ми з сестрою виросли і почали самі заробляти. І коли ми трохи стали на ноги, в нашому житті з’явилася мама. 15 років тому вона поїхала в Італію. Весь цей час вона жила там з італійцем похилого віку, щиро сподіваючись, що все своє майно він залишить їй. Але мама помилилася, бо залишилася без нічого.

Вона не лише не присилала нам гроші, але й для себе нічого не відкладала. То ж зараз приїхала практично з пустими руками. Житла у мами немає, але вона впевнена, що квартира бабусі – це її квартира, на яку вона має повне право.

Зараз мама живе разом з нами у нашій квартирі. Ні я, ні сестра, ще не одружені, ми планували продати бабусину трійку і купити собі дві однокімнатні. Ми вже навіть собі дещо підскладали. Але повернулася мама і це змінило всі наші плани.

Формально вона немає ніяких прав на цю квартиру. Бабуся залишила квартиру на нас, але мама каже, що буде оскаржувати це рішення в суді. Адже вона – донька, а ми – онуки. Я ніби і розумію, що навіть через суд у мами мало шансів, але на всю цю судову тяганину піде багато часу.

Атмосфера у нас вдома прямо скажем, не найкраща. Замість того, щоб просити пробачення за те, що вона нас кинула, мама ще й робить нас винними. Каже, що якби наш батько не кинув її з двома малими дітьми, то їй би не прийшлося їхати на чужину шукати щастя.

Оскільки ми так і не можемо знайти правильного рішення, мама запропонувала нам ще один варіант – ми з сестрою маємо скинутися і купити їй квартиру. Бо вона нас народила і ми їй винні.

Що робити, я не знаю. Не хочеться рідну матір виганяти на вулицю. І судитися з нею не хочеться. Але ось, чесне слово, ще менше хочеться їй допомагати. Не заслужила ця людина своєю поведінкою нашої допомоги.