Право на приватне: а ваші діти ходять до шкільних туалетів?
Чи не кожний турист може підтвердити: “справжня” Європа починається з туалетів.
Вони здебільшого чисті, зручні, доступні для людей з інвалідністю, часом – зі сповивальними столиками навіть у чоловічих вбиральнях.
Але головне, що ці туалети є, їх не доводиться шукати та користування ними не принижує людську гідність.
Тож після закордонних поїздок я часом відчуваю “культурний шок” дорогою додому, відмотуючи туалетний папір у платній вбиральні в Пирятині прямо біля каси на очах у черги.
Окрема розмова ‒ про право на приватність під час користування громадським туалетом, а надто у школі.
На першому поверсі гімназії, де навчаються мої діти, висить постер про права дитини: про право на освіту, захист життя та здоров’я, піклування, харчування тощо.
В школах України взагалі можна багато почути про права дитини, про національно-патріотичне виховання, про особистісно-орієнтоване навчання, але дуже зрідка ‒ про шкільні туалети.
Бо “непристойно”, бо люди соромляться публічно про це говорити, бо коли поважні чиновники від освіти до школи приїжджають, їм туалет навряд чи покажуть, натомість покажуть концерт у відремонтованій актовій залі та нові стенди про права дитини.
Припускаю, що ситуація є радше типовою, ніж унікальною для шкіл України.
Школу було побудовано більше 30 років тому і зараз у ній навчається близько тисячі учнів та учениць. Тільки цього літа, через два роки від початку моїх звернень до шкільної адміністрації та виступів на батьківських зборах (я не стверджую, що означені зміни безпосереднім результатом моїх дій), у двох дівочих туалетах на поверсі для старшокласників уперше за всю історію школи, нарешті встановили по одній кабінці з дверима.
Поряд з встановленими кабінками так і залишилися дві “дірки” у підлозі, а у туалетах для малечі з початкових класів досі немає хоча би перегородок.
До речі, відсутність кабінок у туалетних кімнатах для старшокласників є порушенням державних санітарних норм.
Згідно пункту 7.5. “Державних санітарних правил і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів”, затверджених у 2001 році, унітази в туалетних кімнатах встановлюють для учнів навчальних закладів I ступеню – у відкритих кабінах, для учнів навчальних закладів II-III ступеню – в кабінах з дверима. У туалетах для дівчат одна кабіна повинна бути з дверима і замком, інші – з дверима висотою 1 м.
Право на приватність – є базовим правом людини, а питання облаштування шкільних туалетів – це не тільки питання санітарних норм, а передусім питання людської гідності.
В основі вирішення проблем школи, у тому числі проблем шкільних туалетів, має бути проста філософія – школа має бути територією комфорту в першу чергу для дітей.
Багато дітей не ходять до шкільних туалетів.
Дівчата, які на інтернет-форумах жаліються, що соромляться ходити до шкільного туалету, від ровесниць одержують поради на кшталт: перед школою не напиватися води, сходити до туалету вдома, не ходити до туалету на перерві, а відпроситися під час уроку або просто “бути сміливою”.
Шкільні туалети потенційно є простором шкільного цькування. Один із таких випадків стався у місті Ковелі в листопаді 2015 року, коли однокласниці знімали на телефон дівчинку в туалетній кабінці без дверей.
Під час уроку відпроситися до туалету не кожний/кожна наважиться, а часом і самі вчителі забороняють, говорячи, що для “цього” є перерва.
Так, на початку вересня цього року одна із учасниць Facebook групи “Батьки SOS” повідомила, що вчителька заявила дітям, що директор видав наказ, в якому забороняється виходити в туалет під час уроку, починаючи з 5-го класу.
Скоріше за все такого наказу не було та не могло бути.
Звичайно, у вчителів може бути інший погляд на проблему, мовляв, деякі діти насправді не йдуть до туалету, а просто не хочуть сидіти на уроці. Але то вже інше питання і гадаю, що від такої його постановки не має залежати комфорт та здоров’я інших дітей.
Окреме питання – шкільні туалети для дітей з інвалідністю.
Донедавна я вважала, що інклюзивна, доступна школа – це школа, обладнана пандусами та ліфтами. Втім, заступниця Полтавського обласного комітету доступності Ірина Твердохліб впевнена, що перше питання, яке варто ставити директорам шкіл, які впроваджують програми інклюзивного навчання для дітей з інвалідністю, зокрема для тих, хто користується візком, – це питання про наявність облаштованих туалетів для них.
Цікаво, а чи включено це питання до звітів управлінь освіти про впровадження інклюзивної освіти?
Варто додати, що окрім коштів, які батьки здають до шкільних фондів, у 2015 році в Полтаві залишилися 13 млн невикористаних коштів освітньої субвенції, які можна було би витратити на ремонти шкільних туалетів. Але для цього чиновникам управлінь освіти та директорам шкіл варто хоча би розпочати з визнання важливості цієї проблеми.
Олена Стрельник, соціолог, місто Полтава
Шукайте деталі в групі Facebook
