Із березового соку – і тонік, і домашня горілка
А за потреби – ліки.
Сільські люди у хаті не всидять. Досить було блиснути сонцю, а вони вже знайшли собі роботу. І не тільки у полі, на грядках, у саду, а й у лісі. Він теж годувальник багатьох родин. А ще, можна сказати, — напувальник. Утамовує хліборобську спрагу своїми смачними водами і соками. Якраз настав час збирати сік березовий…
Ольга Кравець зі села Лапшина працює у Бережанах у Держказначействі. А як тільки у вихідні випала вільна хвилинка, разом із сім’єю вибралася за шість кілометрів до березового гаю, що біля урочища Болотця, — набрати березового нектару. Найперші помічники в його добуванні — два Ярослави, батько і чоловік, та син Роман. Хто акуратно свердлить стовбур, хто вставляє в отвір бляшаний жолобок, хто припасовує до дерева поліетиленовий пакет-сокозбірник на зав’язках. А хто згодом відв’язує наповнену тару і зливає сік у відра. Особливо старається наймолодший — Роман, студент агроколеджу. Батьки і дідусь з бабусею радіють: у свої 19 хлопець їздить трактором, машиною, добре порається з будь-якою селянською працею. Вміє дати раду і березовому соку…
— Ми не купуємо у магазинах підозрілих вод-соків, маємо власні — перевірені, натуральні, дуже корисні, — розповідає пані Ольга.
За кожен весняний сезон ця родина встигає надбати до своєї комірки 150 літрів березового соку. Вистачає його до кінця липня. Смакують ним під час садіння і обробітку картоплі, заготівлі сіна. Досить випити склянку цього добра — і спека з втомою вже не докучають. П’ють його «залпом». І не простуджуться. А ще березові «сльози» — неодмінний атрибут на святковому столі. Особливо нахвалюють їх міські гості, яким такого тоніку не подають і у ресторанах.
Раніше у цій хаті старша господиня пані Наталя сік пробувала присмачувати різними інгредієнтами (апельсини, цукерки-льодяники), однак зупинилася на лимоні. Він робить напій особливо приємним, свіжим. Технологія приготування не складна. Щойно привезений з лісу сік проціджують, щоб виловити листочки, дрібних комашок. Кип’ятять, ще раз проціджують, заливають у стерилізовані банки. У трилітровий слоїк перевареного соку дають чотири дольки лимона, на кінчик ножа — лимонної кислоти і 70 грамів цукру, закатують кришкою. Як вистигне — ховають перші цьогорічні закрутки до пивниці.
Наші співрозмовники кажуть, що отримують велике задоволення не тільки від самого процесу сокозбору, а й від перебування на природі: від дивенних запахів весняного лісу, співу пташок, перших квітів, що пробилися з-під торішнього листя…
У родині Кравців-Мисаків колись готували ще й березовий квас, однак цей напій якось не прижився. Віддають перевагу соку. А глава родини, колишній сільський війт Ярослав Павлович, знайшов ще одне застосування березовому нектару — виготовляє з нього домашню горілку «для шановних гостей і, за необхідності — для ліків».
— На розчину беремо два відра березового соку, розводимо в ньому 500 грамів дріжджів, додаємо три літри цукру, — оповідає пан Ярослав. — Два-три тижні все це викисає у теплому місці. А потім — переганяємо. Горілка дуже апетитна, приємна. Вигідно відрізняється від звичної самогонки…
А ще я звернув увагу на дбайливе ставлення цих селян до природи, щедрими дарами якої вони користуються. Коли ці господарі завершили збирати березовий сік, то вийняли зі стовбурів металеві жолобки, а отвори забили кілочками. Щоб сік не витікав на землю, щоб дерево не виснажувалося. Щоб і наступної весни берези змогли виконати свою місію.
Шукайте деталі в групі Facebook
