УКРАЇНА LIVE

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в четверту неділю після Пасхи

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Цього недільного дня, коли ми продовжуємо вшановувати і святкувати Пасху Господню, Світле Христове Воскресіння, звернімо увагу на ті два чуда, про які розповідає читання з книги Діянь святих апостолів. Обидва ці чуда звершені були Богом через апостола Петра. Перше – це зцілення розслабленого, тобто паралізованого чоловіка, на ім’я Еней. Друге – це воскрешення з мертвих праведної Тавифи.

З читання Євангельського сьогодні ми чули про зцілення Спасителем іншого розслабленого, який 38 років страждав на хворобу свою та в очікуванні на милість Божу перебував у Єрусалимі в купальні, яка називалася «Дім милосердя». Цього важко хворого Христос єдиним словом зціляє від недуги.

Однак і про це чудо, як і про інші, звершені Спасителем, можуть сказати, що їх сотворив Сам Син Божий. Він, як Всемогутній Бог, здійснив надзвичайне. А чи хтось інший має таку силу і владу, щоби творити чудеса?

Відповідь на це питання одночасно буде і «так», і «ні». Сьогоднішнє читання з книги Діянь показує нам відразу два приклади великих чудес, звершених через апостола Петра. Син Божий зціляє розслабленого, який лежав у купальні в Єрусалимі, – але і Петро наказує паралізованому Енею, мешканцю Лідди, підвестися з ложа недуги і бути здоровим. Більше того – апостол повертає до життя померлу праведницю Тавифу, гірко оплакувану жінками, яким вона за життя багато благодіяла. Тобто не лише хворого зцілює апостол, але навіть померлу – воскрешає.

Слід згадати тут інший випадок, про який також свідчить книга Діянь, як написано у її 3-ій главі. Апостоли Петро та Іоан йшли до храму Єрусалимського на молитву. І побачивши біля дверей чоловіка, скаліченого від народження, якого приносили до входу в храм заради милостині, Петро сказав йому: «Срібла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Назорея встань і ходи» (Діян. 3:6). І цей скалічений відразу підвівся і став прославляти Бога, а всі дивувалися такому чуду.

Подібне чудо було не поодиноким, бо проповідь апостолів про Господа Ісуса Христа і Його воскресіння з мертвих супроводжувалася багатьма знаменнями і явленням сили Божої. Так про це сказано в тій же книзі Діянь, у 5-ій главі: «Руками ж апостолів творилося в народі багато знамень і чудес; […] й на вулиці виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них. До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися» (Діян. 5:12,15-16).

Отже, як бачимо з цих свідчень, Бог дав апостолам, зокрема апостолу Петру, силу і владу творити чудеса, зціляти хворих та навіть воскрешати померлих. Як жінка, яка сподівалася, що лише доторкання до ризи Господньої принесе їй зцілення від тривалої недуги, отримала за своєю вірою бажане, – так за вірою отримували зцілення навіть ті, на кого падала тінь від апостола Петра.

Цим справдилися слова Господа Ісуса Христа, сказані Ним до учеників, як про це написано у Євангелії від Іоана: «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду. І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю» (Ін. 14:12-14). Втішаючи учеників, серце яких огорнув сум через провіщення про близьку розлуку з Учителем, Христос повторює обітницю: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам. Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною» (Ін. 16:23-24).

Євангельські слова показують нам, що Син Божий не лише Сам мав силу і владу звершувати чудеса, але наділив такою силою і владою Свої учеників. Водночас ці ж слова стверджують, що джерело чудотворної сили – не в самих апостолах, не в природних здібностях людини, не у формулах молитви чи особливих чудодійних речах, а в Бозі. І Бог являє цю силу там, де є істинна віра.

Коли багато хто дивувався через чудесне зцілення скаліченого від народження чоловіка, який при дверях храму простив милостиню, про що було згадано раніше, апостол Петро дав їм такі пояснення: «Мужі ізраїльські! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; ніби ми своєю силою чи побожністю зробили те, що він ходить? Бог Авраама та Ісаака i Якова, Бог отців наших‚ прославив Сина Свого Ісуса […] I, ради віри в ім’я Його, ім’я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте, і віра, яка від Нього, дарувала йому це зцілення перед усіма вами» (Діян. 3:12-13,16).

Дорогі брати і сестри!

З цих слів Писання та прикладів маємо навчитися, що Бог творить чудеса не лише безпосередньо Сам, але також і через людей, на яких є Його благовоління, і навіть через предмети та явища природні, які отримують особливе Господнє благословення. Тож ніхто нехай не думає, що чудеса, описані у Євангелії, які звершував Господь Ісус Христос, сталися лише тоді, в час земного життя Спасителя, і були можливими лише тому, що звершував їх особисто Син Божий. І апостоли, й інші віруючі також звершували чудеса, про що свідчить нам не лише Священне Писання, але вся історія Церкви.

Цей вияв Божої милості до вірних не припинився і тепер, – і не припиниться. Бо якщо Сам Спаситель закликав нас просити у Отця Небесного в ім’я Його і обіцяв, що потребуючі отримають те, чого просять на благо – то хіба слово Боже є безсилим, або хіба сказане Богом не здійсниться? Якщо Сам Спаситель обіцяв, що такі прохання будуть вислухані, що за вірою нашою буде нам – то це стосується не лише минулого і не лише якогось кола особливо обраних праведників, але стосується всіх часів та всіх вірних.

У читанні з Євангелія ми чуємо про ангела, якого Бог посилав збурювати воду в купальні, і хто перший входив після цього у воду – уздоровлювався. Отже, не лише Своїм обраним, як апостол Петро, Бог дав силу чудотворіння, але навіть речам неодушевленим, таким, як вода. І ми знаємо, що через освячені води багато вірних отримали допомогу в потребах.

Знаємо про численні чудеса, які Господь творить через благословенні джерела, пов’язані з явленням Божої Матері та життям святих. До таких джерел не припиняється паломництво, слава про них розходиться так само, як серед мешканців Єрусалиму й околиць розійшлася слава про апостола Петра. У часи войовничого безбожництва влада намагалася нищити такі джерела, перекопувала їх, заливала бетоном, виставляла охорону, щоби не допускати до них паломників – але ніщо не здатне зупинити ані силу істинної та щирої віри людської, ані силу Божественної благодаті, яка подається у відповідь на неї.

Але нам, дорогі брати і сестри, також слід добре усвідомлювати і розуміти, що джерелом чудес є не вода, не ікона, не мощі святого чи інша священна річ. Джерелом є не подвижники чи праведники, вже прославлені Церквою серед святих чи живі серед нас тепер. Джерелом є навіть не Божа Матір, хоча і справедливо прославляємо Її, як «чеснішу від херувимів та святішу за всіх святих».

Єдиним джерелом чудес і освячення є Бог. І заради улюбленого Сина Свого, Якому дана «всяка влада на небі і на землі» (Мф. 28:18), Бог являє Свою милість. Тож і ми, коли маємо в чомусь потребу – звертаймося до Бога з молитвою і віруймо, що одержимо від Нього те, що справді нам потрібне на благо. А в який спосіб і коли Господь дасть нам це, за посередництвом людини, через святиню, після молитви перед іконою чи після подорожі у паломництво, чи якось інакше, зробить це тепер чи попустить нам ще терпіти в потребі, як терпіли зцілені хворі, один 8 років, а інший навіть 38 – залежить від Нього. Він, як Всевідаючий і Премудрий, знає, коли, як і що необхідно подати нам, щоб це справді було нам на благо. Від нас же залежить віра, з якою ми звертаємося до Бога. Тож плекаймо цю віру в собі – і тоді, якщо буде вона навіть як гірчичне зерно, за словом Писання, не буде нам нічого неможливого (Мф. 17:20).

Амінь.