Гроші — на парту. Як зупинити побори в українських школах
Завершилося навчання й розпочалася пора ремонтів у школах, а як наслідок — і збір грошей на них. hromadske поспілкувалося зі співзасновницею громадської організації «Батьки SOS» Оленою Бондаренко — про те, як діяти, коли вимагають грошей, як законно організувати збір коштів на потреби школи і що робити, коли за відмови батьків цькують дітей.
1
Що вважається шкільними поборами?
Усі ситуації, де йдеться про вимагання грошей і тиск на батьків учнів, вважаються шкільними поборами. Найчастіше кошти збирають самі батьки — наприклад, голови самоорганізованих батьківських комітетів, які не мають жодного юридичного статусу. Учителю загрожує кримінальна відповідальність за будь-яке вимагання грошей, тож причетність батьків начебто знімає докази: мовляв, школа осторонь. А втім, якщо вчитель «натякає», що було б добре придбати телевізор для класу чи зробити ремонт, — це маніпуляція.
Психологічний тиск на батьків, які відмовляються здавати гроші, проявляється в різних формах: приниження, ведення списків тих, хто здав на певну потребу, а хто — ні, закиди, що ви не здали, а діти цим користуватимуться. Усе це теж розцінюється як вимагання.
Шкільні побори у перспективі мають іще один негативний наслідок, вважає Олена Бондаренко.
«Якщо школи організують систему внесків правильно, це дозволить уникнути булінгу, тиску і — певною мірою — диктаторства батьків, які керують тим, що треба зробити в класі. Адже така ситуація зумовлює зневажливе ставлення до освіти: начебто ми даємо гроші, тож працюйте мовчки», — каже вона.
2
Як і на що саме правильно робити внески?
Директор має звертатися зі списком потреб до управління освіти, яке утримує школу. Такі запити дозволяють краще зрозуміти, чого саме потребують школи, порахувати, скільки грошей на це потрібно. Управління відповідає, наскільки виправданим є такий запит.
«Батьківські гроші часто йдуть повз рахунки. Це готівка, яка ніде не обліковується, тож з огляду на таку непрозорість важко оцінити, якими мають бути реальні державні видатки на шкільну освіту. Неофіційні витрати можуть бути суттєвими, але невідомо, чи ефективні вони. Батьки можуть захотіти змінити штори чи перекласти паркет — та це слабо корелюється з якістю освіти дітей», — коментує Олена Бондаренко.
Є інші опції більш прозорого залучення коштів: пошук донорів, меценатів, використання інструмента електронної демократії — громадського бюджету.
Добровільні батьківські внески краще здійснювати не готівкою, а за цільовим призначенням, на номер офіційного спеціального рахунку школи — це гарантія, що гроші підуть саме на оголошену потребу. Такий формат дозволяє збирати кошти під конкретний проєкт: якщо батьки вважають його потрібним для дітей, перераховують гроші. Водночас батьки теж не повинні звітувати квитанціями, що зробили перерахунок. Такі проєкти зазвичай реалізуються не для певного класу, а для всієї школи: наприклад, це може бути сучасна хімічна лабораторія, скеледром тощо.
3
Чи мають батьки здавати гроші, коли йдеться про форc-мажор?
Наприклад, у школі зламався кран в умивальнику, який необхідно швидко полагодити. Чи мають батьки покривати такі непередбачувані термінові витрати?
Є ризики в тому, щоб батьки частково відповідали за освітній заклад або самостійно робили ремонти в ньому. Без відповідних навичок, документів, кваліфікації таке втручання створює небезпеку для школярів. Будь-які ремонти має здійснювати власник закладу — територіальна громада.
Для швидких дрібних закупівель, які не потребують тендерів, існують простіші способи. Наприклад, директор може звернутися в магазин, щоб там виписали платіжки на потрібний товар. Бухгалтерія оплачує їх, після чого директор або завгосп може забрати реманент. Школи, які мають фінансову автономію, можуть купувати без додаткових процедур. Та оптимальний варіант — коли управління освіти укладає договір на обслуговування з комунальними службами. Ті приїздять на виклик і ремонтують.
4
Куди звертатися, якщо на вас тиснуть?
Насамперед слід повідомити директорові школи. Краще зробити це письмово: підготувати заяву у двох екземплярах, сповістити в ній про порушення, максимально підсиливши її доказами того, що на вас тиснуть, і назвавши норми закону, які порушуються. Заяву реєструють, ставлять на ній вхідний номер, один екземпляр повертають заявнику. Просите повідомити про розгляд заяви.
Якщо нічого не змінюється і тиск лише посилюється, варто писати скаргу в управління освіти про те, що дирекція не зробила нічого, аби виправити ситуацію. На цьому етапі можливе засідання комісії, яка розглядатиме скаргу (на засіданні може бути присутній і сам заявник). Немає результату й на цьому етапі — можна звертатись у медіа, до державної служби якості освіти України, до освітнього омбудсмена (загалом, це можна зробити й раніше, з першими кроками). Можна писати заяву в поліцію про вимагання коштів.
5
А якщо батьки протидіють поборам, а дитину цькують?
Якщо дитина потерпає від насмішок або цькування інших дітей, відповідальність учителя — розв’язати цю ситуацію. Він має налагодити доброзичливу атмосферу в класі, проводити роз’яснювальні бесіди з дітьми, які дражнять однокласників. Якщо вчитель не виконує цих обов’язків належно, на нього можна написати скаргу щодо булінгу — в адміністрацію школи.
Важливо випитати у дитини якомога більше деталей, з’ясувати обставини стосовно завданої шкоди, впевнитися, що ви відокремлюєте факти від емоцій. Булінг відрізняється від тимчасового конфлікту систематичністю, повторюваністю неприйнятних дій, наявністю людини, на яку спрямовується тривала агресія.
Заяву повинні розглянути впродовж трьох днів, а за 10 днів комісія має надати висновок щодо ситуації. Якщо факт булінгу підтверджується, відповідає або сам школяр, або його батьки (залежно від віку) — відповідальністю може бути штраф і громадські роботи.
Шукайте деталі в групі Facebook
