УКРАЇНА LIVE

Ліберальні основи сьогочасного суспільства, незалежно від культури і традиції, диктують моду на «толерування» та «популізм», де врешті кожен віднайде для себе шпарину «відносних істин».

Віртуальна реальність, технічний прогрес, суперего, ера комфорту… Чи є місце для храму, місця молитви в єдності людей, чи храми мало-помалу сходять на анахронічні маргінес? Пропонуємо кілька аргументів за і проти.

Найчастіше ті, хто відвідує богослужіння «по великих святах» чітко аргументують свою позицію: молитись можна з такою ж користю вдома. Звісно можна, однак приватна молитва – це не молитва спільна, де кожен, молячись за свої потреби, водночас молиться за потреби одне одного. Літургія, в якій Господь щоразу жертвує Себе за нас, неможлива приватно: Він чекає у храмі.

Нерідко причиною «храмової апатії» стає те, що там «довго, нудно і незрозуміло». Варто подумати, а чи сідав хтось з нас за кермо автомобіля, верстата, будь-якої іншої техніки без попереднього навчання, часто такого ж «довгого і нудного»? Чому нудно у храмі? Може варто зайнятись релігійною освітою? Перепустка до участі у церковному життя дається нам під час хрещення, катехиза – під час приготування до Євхаристії, а далі? Щоб повноцінно брати участь у богослужіннях варто бути допитливим, цікавитись символізмом обрядових дійств – що означає той чи інший жест священика, яка його історія, яка роль. Такі знання не тільки розширюють горизонти, а й значно поглиблюють розуміння того, якою є участь кожного вірного у тому, що відбувається в храмах.

«Не можу зосередитись на молитві, тому краще не ходитиму, аніж прийти – і думати про вареники». Ще один аргумент проти. Людський мозок справді має здатність швидко переключатись, через те часто буваємо неуважними, розсіяними, але то не означає, що приреченими: Бог вислуховує наші, навіть найбільш недосконалі молитви. Бог присутній там, де люди збираються, щоб славити Його – невидима благодать святого Духа освячує нас, і тоді, коли цього не помічаємо.

Ще одним аргументом «заспаного християнства» є аспект оціночний, мовляв, найбільш набожні ходять до храмів щонеділі, а живуть як хочуть, або ж священик такий-сякий, чого він мене має навчати. Тут це вже справа морального здоров’я: перш за все, яке право хто-небудь має осуджувати? Ми усі Божі діти і люди, грішні за своєю природою. Кожному властиво помилятись, однак лише Бог може судити. Храм – це місце єдності та любові, а не стереотипів, оглядів та осуду.

«Не маю жодного бажання слухати нудні проповіді про те, як маю жити». Є і такі позиції. Насправді у храмі, як ніде інде кожен може отримати відповіді на свої запитання. Буд-яка критика священика чи духовної особи спрямована на те, щоб допомогти і наставити. Навіть якщо вона надто різка або видається суб’єктивною – може Бог устами саме тієї людини хоче промовити до нас. Немає випадковостей у Божому провидінні.

Яким аргументам ви б не надавали перевагу, слід пам’ятати, що Господь завжди присутній у храмі і чекає.