facebook

За любов до України 16-річному хлопцю вибили всі зуби і 5 разів стріляли у голову

Стьопа Чубенко уже міг би бути зіркою українського футболу і захищати ворота навіть збірної, бо з дитинства обожнював цю гру. Але ще більше він любив свою Батьківщину. І за це воротар футбольної команди з Краматорська, душа класу та школи, у липні 2014 року отримав від «защитников Донбасса» п’ять куль у голову. За мужність і незламність 16-річний підліток вперше в Україні посмертно був нагороджений найпочеснішою військовою нагородою – орденом «За мужність» III ступеня і званням «Народний герой України».

Діти зривали деенерівські прапори і ходили на мітинги
Стьопа народився у простій російськомовній сім’ї. Навчався у звичайній краматорській школі. Обожнював, як і більшість хлопчиків, футбол і гумор, грав за місцеву футбольну команду і чудив на сцені в команді КВК. Їздив з батьками на море, любив свою родину та друзів. І навіть не уявляв, що в один момент його безтурботне дитинство, як і тисяч його однолітків, закінчиться. Бо на вулиці рідного міста навесні 2014 року прийде «Русская весна». Разом з друзями з «ультрас» вони ходили на всі проукраїнські мітинги, таємно зривали деенерівські прапори, допомагали пенсіонерам під час обстрілів. І ще не усвідомлювали, що любити свою країну тут, на Донбасі, смертельно небезпечно.

Щоб захистити сина від неприємностей, батьки у квітні відправили його в Росію до родичів, сподіваючись, що весь цей кошмар скоро закінчиться. Та вже у травні Стьопка втік з російського «заслання» назад. За трохи його знову вмовили поїхати з окупованого міста. Цього разу – до друзів у Київ. Коли 5 липня рідний Краматорськ звільнила українська армія, хлопець вирішив повертатися додому. 23 липня він виїхав зі столиці, збираючись зробити рідним сюрприз. Чому поїхав не через Харків, а через Донецьк, мама з татом і досі не можуть зрозуміти. Напевне, тому, що зі своїм юнацьким максималізмом він вірив, що це місто теж залишається українським…

Хлопця з блакитно-жовтою стрічкою і шарфом футбольного клубу «Карпати» в Донецьку арештували. І хоч він неповнолітній, батькам про це ніхто не повідомив. Те, що пережили Сталіна та Віктор Чубенки потім, словами не описати. Мати днювала й ночувала під приміщенням донецького СБУ, штурмувала кабінет за кабінетом деенерівських начальників, поки не добилася, щоб керівник ДНР Захарченко нібито розпорядився шукати її дитину. І з’явилася перша інформація – Стьопу відправили рити окопи у селище Горбачево-Михайлівка. З фотографією сина батьки обійшла усі блокпости та будинки цього селища, але хтось винувато опускав очі додолу, хтось просто мовчав, а дехто єхидно питав: «А он у вас за кого?». Нарешті бойовики обмовилися, що хлопець під час обстрілу спробував утекти. І що далі? А далі знов незрозуміла мовчанка. Хтось проговорився, що Стьопу нібито пристрелили, а де похований – не знають. Чубенки обрили довкола того блокпоста все, що могли, але сина не знайшли…

Підтримай нашу сторінку в Facebook.


Перед розстрілом йому навіть руки не розв’язали

Їм зателефонували лише на початку жовтня. Сказали, що знайшли місце захоронення Стьопи. Напевне, невідомість так вимордувала Сталіну Чубенко, що вона захотіла бути присутньою на ексгумації тіла.

– 3 жовтня, коли у школах відзначали день вчителя, я стояла біля тіла свого сина і не могла усвідомити: те, що бачу – це реальність і відбувається зі мною. Я більше ніколи не обніму і не поцілую свого сина, не почую його жартів і розповідей, не погуляю на його весіллі і не поняньчу онуків. Уявляла, як же страшно йому було помирати, про що він думав, наскільки було боляче… – згадувала той страшний день Сталіна В’ячеславівна.

Її хлопчик був босий (кросівки мати побачила потім на фото в одного з бойовиків), зі зв’язаними за спиною руками. У нього були вибиті зуби, а у голові – п’ять слідів від куль. Пізніше на очній ставці один зі свідків-бойовиків попросить пробачення у матері за те, що не втрутився в розправу над дитиною, і розповість, як хлопець тримався перед розстрілом: «Він не плакав і не просив про помилування». Його розстріляли, виявляється, 25 липня. Бойовики батальйону «Керчь» (до речі, звичайні донбаські «дяді») так боялися 16-річного пацана, що навіть перед смертю не розв’язали йому руки, а на голову накинули футболку, бо не могли вистрілити, дивлячись у його блакитні очі. Вони не просто боялися, а ненавиділи цього нескореного хлопчину, бо усвідомлювали всю свою ницість перед ним…

За що?! Єдине питання, що ятрило і досі ятрить невимовно душу Стьопиних батьків. Невже дитина, яка народилася й виросла в Україні і любить її, яка не зрадила свою Батьківщину, не гідна жити на землі? Батьки Степана Чубенка добилися, щоб убивць їхнього сина засудили хоча б заочно. Три бойовики з батальйону «Керчь» втекли в Росію і до Криму. Усі вони засуджені до довічного ув’язнення. Російська влада відмовилася, звісно, видати злочинців українському правосуддю.

Мама й досі говорить про сина у теперішньому часі. Який він веселий, жартівник і приколіст. «Книга життя мого Стьопки закрилася. Але він підказує мені, що робити», – каже жінка. Тому ніколи на людях ніхто не бачить її сліз. Вона, вчитель за професією, навчає дітей не лише грамоти, але як треба любити свою Батьківщину. Пані Сталіну часто можна побачити у госпіталях, на різних громадських заходах. Вона робить те, що робив би її Стьопа, якби був живий…

Нещодавно депутати Краматорської міської ради проголосували за виділення коштів на будівництво пам’ятника Степанові Чубенку, на якому, за побажаннями батьків, він буде зображений з м’ячем і воротарською рукавичкою. Монумент встановлять поруч з футбольним полем, де тренується ФК «Авангард», перший номер у якому навічно закріплений за їхнім воротарем, який тепер вболіває за улюблену команду з небес. «Стьоп, ми не забули. Наглядай за нами у свої 23», – написали у «Фейсбуку» його друзі. І ми не забули…

Ніна РОМАНЮК

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

Вам також може бути цікаво...

загрузка...