Єгор Крутоголов: Код української нації – мова, гумор, відданість та героїзм
Хтось “Байрактарами” і “Джавелінами” нещадно палить ворогів. Хтось після роботи йде розносити їжу й ліки. Хтось голими руками зупиняє БМП окупантів. І знаєте, що об’єднує усіх цих людей? Посмішка. Все, що ми усі робимо сьогодні задля перемоги України над російським загарбником, ми робимо зі щирою посмішкою. Бо найважчі часи переносяться легше, коли є поряд той, хто заряджатиме позитивом й оптимізмом.
А одним із тих, хто не дає падати духом мільйонам українців, є відомий комік, актор і телеведучий Єгор Крутоголов. Нині він навіть під свист крилатих ракет над головою продовжує сумлінно виконувати своє призначення – дарувати позитивні емоції і заряджати ними не просто окремих людей, а цілу країну.
“Я розумію, що зараз усім дуже тяжко. І якщо у мене вийде розсмішити чи бодай визвати посмішку на лицях людей, які мене дивляться, які за мною слідкують, то для мене це такий бальзаміще на серце й на душу!” – каже Єгор.
Як ви зрозуміли, ми сьогодні поспілкувалися з лідером Дизель Шоу. У великому інтерв’ю РБК-Україна він пояснив, чи винні “прості росіяни” у війні проти України; спрогнозував, якою стане наша країна після війни; а також розповів, що він зробить при зустрічі з головою Миколаївської обласної державної адміністрації Віталієм Кімом.
Єгоре, зізнаюся. Я не є фанатом Дизель Шоу. Але зараз ви (та й інші актори студії) зі своїм гумористичним контентом у соцмережах – справді, як проблиски сонця у похмурий день…
Я розумію, як зараз усім важко і погано… І нам також. Ми під Києвом, у нас постійно чути вибухи, чути, як працює артилерія, бачимо ракети… На початку війни гвинтокрил над нашим домом пролітав – його збили…
Насправді два дні у мене був шок. А потім подумав: що я можу зараз робити? І вирішив, що буде круто виконувати свою роботу, свій обов’язок. Адже у ці часи треба ще більше людей підбадьорювати, підтримувати гумором. Бо гумор, на мою думку, – амортизатор, така собі подушка безпеки для нашої нервової системи. І якщо ми над якимись проблемами чи страхами можемо посміятись, то вони стають набагато меншими.
І багато людей мені пишуть, що вони посміхаються, сидячи у бомбосховищах… Це для мене – як аплодисменти залу у мирні часи.
Сьогодні упіймав себе на думці, що ви з Миколаєва, як і Віталій Кім. І обидва такі позитивні! Може, цей позитив закладено у крові миколаївців?..
Я вже теж думаю про це! Якісь спільні риси є (сміється).
Я, на жаль, не знайомий з Віталієм. Але я дуже йому вдячний за те, що він так подає інформацію і тим самим дуже заспокоює людей, які живуть у Миколаєві. Серед них багато моїх близьких друзів, моя мама, рідний брат… Я йому прямо зараз передаю привіт і обов’язково з ним познайомлюся після нашої перемоги. Буду його цілувати. Тоді трішки підніму – покружу-покружу, поставлю, потім знов – покружу-покружу й розцілую. Хочеться його обійняти. Думаю, не тільки мені, а й багато кому.
Зараз ви повністю перейшли на українську мову. І у вас вона перфектна! Але насмілюся задати питання: чому саме зараз, а не в 2014-му, наприклад?
Був тупуватим. А зараз багато чого зрозуміло стало.
Я ніколи не сумнівався в тому, що Путін знищує наш Донбас, ми з “дизелями” з 2014 року не виїжджали до Росії, у мені кипіла українська кров… І у той момент кипіння був скандал з приводу мови. Мені тоді дійсно здавалося, що мої права хочуть ущемити: хтось чомусь наказує не розмовляти мені мовою, якою я розмовляв з дитинства! Мене це пригнічувало.
Але зараз зрозумів, що це мова, якою говорить наш ворог. І я не можу розмовляти російською!
Мені потрібен час, щоб повністю переключитися на українську. Та я вже не хочу розмовляти ворожою мовою.
Багато моїх родичів й близьких досі розмовляють російською. Але коли вони чують, як я з ними говорю українською (хоча до цього говорив російською) – у них ламається мовний апарат, все хрускає, але всі намагаються перейти на українську.
Загалом, ще у перші дні війни я зрозумів, завдяки чому ми можемо вистояти. Завдяки коду нашої нації. Він складається з мови, гумору, відданості та героїзму. І цей код має бути цілісним – лише тоді він працюватиме на перемогу. Це як камені-святині з “П’ятого елементу” – тільки коли всі елементи на місці, активується вбивча зброя проти Зла.
Тому зараз розмовляю своєю мовою… А ще коли поповзли ці диверсанти, і почалися “паляниця”, “Укрзалізниця”… Мене просто розірвало! Бо наша мова це не просто частина коду, це дійсно зброя! Це так круто! І от у мене коли в голові все склалося, я зробив Ctrl+Shift й перейшов на українську.
Хотілося б повернутися на 15-20 років назад. У часи КВН. Ви знайомі ж напевно з сотнями КВНщиків, багато з яких стали відомими телезірками… Хтось з них зараз вам телефонує, підтримує?
У мене є друзі… Точніше – були друзі з КВН… Я застав золоту еру, коли грали круті, культові команди – “Утомленные солнцем”, “Уральские пельмени”… Але щоб ти розумів, з початку війни мені у месенджері написав лише один чувак з Красноярська, з яким ми грали одну чи дві гри десь у 2002 році. От він один прислав типу “простите нас, ми виноваты”, трішки слів підтримки. І все! А ти ж розумієш, скільки в мене знайомих у цій сфері… І від усіх них – тільки оце одне смс…
А напередодні початку війни (я відчував, що назріває щось дуже серйозне) я написав у Facebook “Письмо умным россиянам”, де спробував звернутися до тих, хто ще вміє мислити. І стільки лайна мені накидали у коментарях, з такою остервенілістю вони мені намагалися пояснити, що це я не розумію, що відбувається у моїй же країні…
І я зрозумів, що немає сенсу до них звертатися. І те, що роблять наші блогери… Я вважаю – в цьому немає сенсу. Росіяни просто не чують.
Це як православна релігія і католицизм пішли у якийсь момент різними шляхами – ніби одне і те ж, але трохи інакші. І от як ти сьогодні католику поясниш, що його релігія не вірна? І навпаки.
Путінізм – це релігія, культ особистості, який шарами накладався на свідомість росіян. Це робилося роками і за один день їх роздуплити, підтвердити їм якимось фактажем що їхня “релігія” – брехня – це не реально. Тому я просто перестав це робити. Їх більше немає в нашому житті.
Ще про КВН. Зараз цей клуб Маслякова відкрито називають ледь не гніздом кремлівської пропаганди. Виходить, по суті, що КВК у тому числі доклався до того, що росіяни вторглися на нашу землю…
КВН завжди був частиною ідеології, російської пропаганди! А присутність президента РФ на іграх останнім часом, те, що він подарував їм цілий “Дом КВН”, говорить про тісні відносини Маслякова і Путіна, що вони порозумілися. Масляков дуже чітко розуміє, що потрібно Путіну для його культу особистості, для пропаганди.
Цензура у КВН була завжди: контролювали, ліпили з команд ту картинку, яка потрібна для російського телебачення, для “Першого каналу”.
Коли ми туди приїжджали, то були молоді і тупенькі. Ми не розуміли, чому нам так ріжуть сценарій. Ми думали, що вони просто не дають бути нам смішними. А вони просто ліпили з нас таку картинку: Україна – це маленька сестра, яка приїхала до великого брата вклонитися в ніжки: “спасибі Московії, що прийняли, ми веселі хохли і будемо вас смішити”.
У нас завжди були конфлікти з редакторами і цензорами, ми намагалися відстоювати свої права, але нам чітко казали: ця програма існує за нашими законами, якщо ви не буде дотримуватися їх то ви вилітаєте нах*р.
Більше того, КВН завжди був не просто політикою, а геополітикою. Багато команд з різних республік і країн: Абхазія, Чечня, Грузія, Казахстан…
Коли десь був конфлікт, наприклад, у Чечні, Масляков і компанія брали команду з Чечні і показували, які вони – росіяни – демократичні. Наратив був таким: “Дивіться, ми вам показуємо команду з Чечні, яка жартує, не хоче вбивати, вони приїхали для вас шуткувати. А ось, дивіться, – українці стеляться перед вами. Ось білоруси вилизують вам. Абхази танцюють – можете замовити їх на весілля. Грузинів хвилинку покажемо, бо вони більшого не достойні. А тепер – команди з Росії”.
Я завжди це відчував, але не розумів масштабів і реальних причин, бо був молодим… А зараз мені чітко зрозуміло, завдяки чому програма КВН стільки років існує на “Першому каналі” російського телебачення…
А що про війну кажуть “легіонери” Дизель Шоу з Росії і Білорусі?..
23 лютого у нас був концерт у Палаці “Україна”, який ми знімали для ICTV. І вночі Сергій Писаренко і Євген Нікішин повинні були летіти в Росію, а наша білоруска Маруся Грицук повинна була їхати до Мінська. Війна почалася на їхніх очах.
Маруся потрапила в окупацію і два тижні була без світла, без зв’язку, без тепла. Потім через гумкоридор її вивели і вже відправили у Білорусь. Коли ми побачимося – я не знаю… Але вона на своїй шкірі все відчула… До речі, саме з Білорусі увійшли війська, які окупували той район, де вона перебувала…
Наші російські актори теж побачили початок війни своїми очима і відразу записали відеозвернення, в якому все назвали своїми іменами. Я дуже радий, що вони не побоялися, що Сергій сказав чітко: це ніяка не спецоперація, а справжня війна… У нього вагітна жінка. І у пологовий, де вони повинні були народжувати, влучила ракета…. І це озвучено у відео.
Зараз вони за межами України, на скільки мені відомо. Але вони все бачили, все зрозуміли і назвали речі своїми іменами… Ми залишилися друзями, але вони все розуміють… Не знаю, скільки років мине, щоб ми знову зустрілися й грали на одній сцені.
А як щодо ліберального наративу, типу “війну розв’язав Путін, а прості росіяни ні в чому не винні й не заслуговують на санкції”?
Маячня! Це ж з їхнього мовчазного спонукання все це трапилося!
Вони нами ніколи не цікавилися. Їм ми завжди були пофіг. Ніхто нам не вірив усі ці роки, особливо з 2014-го. Вони вважали, що вони десь там усе знають і розуміють краще, ніж ми. Більшість з них вважають нас другосортною нацією.
І те Путін і його армія отримують за щоку твердого українського стержня – це в тому числі через те, що вони не цікавилися тим, хто ми, з чого складається наша ментальність, що робиться в наших головах, в наших душах. Їм було пофіг! Тому вони всі у цьому замазані. І завжди, коли тиран нападає, – за це платить вся його країна.
Бо от ми, українці, розуміємо: не можна перекласти на когось всі обов’язки, а самому сидіти й “курити бамбук”, чекати, що за тебе все порішають. Ми давно зрозуміли, що треба втручатися у політичний процес, треба контролювати людей, які нами керують, не давати їм спуску.
А росіяни вважали нас ідіотами. Насправді ж ідіотами виявилися вони. І через їхній ідіотизм, мовчання, боязливість і с*икливість ми отримали війну. Як же їх не звинуватити тепер?
Ваше ставлення до тих українських зірок, які бояться називати Росію ворогом? До речі, для мене особисто, відкриттям став Макс Барскіх і його чітка проукраїнська позиція з початком війни…
Мене, знаєш, поведінка Макса Барскіх не надто вражає. Після 2014 року він по повній програмі працював на Росію, розвивав там свою кар’єру… Мабуть, його просто застала війна в Україні… Я розумію, що є єднання нації, і думаю, це його зачепило також, але… Я не дуже узахваті від таких пристосуванців…
А ті, хто відмовчуються зараз, – я так розумію, думають: “якщо ми не переможемо, прийдуть вони і треба ж буде якось працювати з ними”. Для мене це… Як працювати при “руском мірє”? Це ж смерть! Тут або смерть, або – перемога України. Третього не дано. А у когось такі думки значить є. Виходить, вони ще не роздуплилися. Значить, їх треба або роздуплити, або бойкотувати.
Зараз ніхто не може мовчати: артисти, спортсмени – всі повинні сказати слова підтримки своїм людям, країні, захисникам, президенту, або всім разом. Але мовчати… Я не розумію. Всім боляче і треба всім разом відчувати цю біль і ділити її на всіх.
Якою буде Україна і українці після нашої перемоги над Росією?
Знаєш, коли шок перших днів пройшов, до мене прийшло розуміння, що я залишатимусь вдома, а моя країна переможе! І по мені пройшов якийсь струм, якась енергія – зверху до низу, і знову вверх. І в той момент переді мною намалювалася така картина: ми стаємо нацією, про яку знають у всьому світі, яку поважає весь світ, і куди б не приїхав українець – його будуть тепло зустрічати, пропонувати щось хороше, хотітимуть поділитися любов’ю, бо багато людей зараз за нас переживають.
Я бачу, що ми повернемо Донбас і Крим. Я бачу, що нам будуть багато допомагати, відбудуємо свою країну, і на тих місцях, де той клятий російський ведмідь вкусив нашу землю – буде побудоване щось дуже красиве, душевне і сучасне.
Я думаю, що ми розквітнемо як нація і як країна. І дуже сподіваюся, що ми станемо частиною Євросоююзу. Ми довели всьому світу, що ми є самостійна, горда нація, якій друзі допомогли звалити велетня, що лякав увесь світ. Отаку картину я собі бачу.
Шукайте деталі в групі Facebook
