У новорічну ніч я кинувся у крижану воду, щоб заподiяти собi смерть, а натомість знайшов… дружину
Сьогодні я згадую цю історію як щось неймовірне, казкове. Ще б пак! За одну ніч у мене кардинально змінилося життя. Хіба таке буває?
…Дев’ять років тому в моєму житті усе було по-іншому. Жив я тоді з дружиною в Луцьку, а теща мешкала в сусiдствi з нами, на поверх вище. Складалося враження, що ми живемо втрьох, бо жiнчина мама була з нами мало не 24 години на добу. А що я своїй тещі не сподобався з першої нашої зустрічі, то вона постійно шукала нагоду принизити мене.
Я, тоді ще молодий спеціаліст, тільки-но прийшов на роботу у приватну компанію. Керував нею страшний самодур. Тому я часто приходив додому дуже пізно. Дружина розуміла мене, але ж теща не вгавала, торочила, що “я був у коханки і туди вiддаю половину зарплати”. Жiнчина мати раз у раз підливала олiї у вогонь -– розказувала, які гарні зяті в її подруг. I успішні, і красиві, і заможні, і перспективні — не те що я.
“І де були твої очі, Валю, як ти за оту бездар заміж виходила? — чи не кожного дня питала вона мою дружину. — Он я сьогодні у супермаркеті бачила Олі Матящук, твоєї однокласниці, маму. Так вона розповіла, що зять у неї — заступник керуючого банком, нове авто купили для Олі, шубку із чорної скандинавської норки. I ще — раз на квартал їздять за кордон відпочивати. Оце я розумію –- вийшла донька заміж. А ти? Та зі своїм Колюнею ти й сотої частини не матимеш iз тієї розкоші, в якій Ольга купається. Чи ти гірша за
неї? Чи дурніша? Чи вродою не вийшла? Ні, все при тобі, тільки от заміж не за того вийшла…”
Такi розмови дедалi більше розділяли нас із дружиною. Валя часто жбурляла в мене тарілки і кричала, що я занапастив її життя, що вона варта кращого. “Ти ніщо! — кричала вона того вечора, коли я повідомив, що нам не лише не виплатили зарплату, а й сказали написати заяву на звільнення. — Сьогодні 31 грудня, а ти ані копійки до свят не приніс! Жалюгідний невдаха! Ти ніколи нічого не досягнеш у житті. Добре, що моя мама купила мені квартиру, бо з таким чоловіком можна жити так, як бомжі, — у підвалі. Як добре, що мама вчасно відкрила мені очі, і я сьогодні зробила аборт. Не хочу народжувати від такої нездари, як ти. Бо що ти даси своїй дитині? Ой! О-о-ой! Ма-мо-о! Поклич маму…”
Схопившись за живіт, Валя сіла на крісло, і я iз жахом побачив, як по її ногах струменить кров. “Дитина! У нас мала бути дитина! — у моїй голові пульсувала лише одна думка. — Але її… не буде… Чому вона це зробила? Чому не сказала мені про вагітність? Досить!” І несподівано промайнуло, що цьому треба покласти край раз і назавжди. Краще вже втопитися, ніж так жити…
Гримнувши дверима, я пішов геть. Як пройшов кілька зупинок містом, яке готове було ось-ось зустріти Новий рік, і як опинився в парку на березі Стиру, не пам’ятаю. “Оце й усе, — думки роїлися в голові, наче бджоли літньої пори на пасіці. –- Зараз шубовсну — і кінець, кiнець суперечкам із керівником, скандалам із тещенькою, сваркам iз дружиною. Одним махом вирішу всі проблеми. Шкода лише, що донька… моя донечка або синочок так і не народилися…”
Викуривши останню цигарку і підійшовши до ополонки, стрибнув у воду. Проте з крижаної води я митю вискочив на берег. Думка про те, щоб попрощатися з життям, кудись зникла -– мені захотілося лише одного — у тепло. Тож у мокрому одязі я кинувся бігти, проте вже в кінці алеї, поблизу дороги, зрозумів, що важкий одяг мені тiльки заважає. Почав його скидати і раптом побачив, як на дорозі пригальмував автомобіль, з вікна якого спершу визирнула, а потім вийшла жінка. Побачила, в якому я стані, i запропонувала
відвезти додому. Я ж, згадавши про тещу й дружину, категорично відмовився.
Сказав, що краще замерзну. Тоді незнайомка запропонувала сісти в машину й відвезла мене до себе. Удома дала горілки, щоб я зміг розтерти закоцюрбле тіло, і теплий одяг свого чоловіка, з яким вона розлучилася за місяць до Нового року. Щойно я вбрався, як залунали куранти, і господиня, вийнявши пляшку шампанського, запропонувала випити. Я й досі той її тост пам’ятаю — щоб у новому році в нашому житті все змінилося на краще!
Ми разом смакували олів’є, дивилися “Іронію долі” і — виливали одне одному душу, розповідаючи про життя. Надранок мені здавалося, що Ніну я знаю дуже-дуже давно. Виявилося, що в нас багато спільного — ми любимо одну і ту ж музику, захоплюємося класикою. Ніна розповіла, що розлучилася з
чоловіком, бо не могла вгодити — все йому було не так. Розповідала, що він, розлютившись, міг борщ чи іншу страву вилити на стіл, на паркет, бо зваренi не так, як готує його мама. А то і вдарити міг. Що далі ми
спілкувалися, то більшими були мої почуття до неї — вона мені й подобалася, й щиро було її шкода. Ще я відчув, як це добре, коли поруч є така жінка, як вона, — привітна, доброзичлива, вирозуміла. Не те, що моя
Валя.
Наступного дня я спав до вечора, а тоді подякував господині й пішов до друга, у котрого жив якийсь час. Коли ж розповів про невдалу спробу втопитися, він не повірив, і до річки ми, уклавши парі, пішли удвох. За
правилом парі, я мав скупатися в ополонці, а мій друг дати мені за це 200 гривень. На той час це були великі гроші, тож охоче погодився. Занурившись у крижану воду, я поспішив на берег, де мене чекало багаття, друг iз величезним рушником, одягом, термосом і гарячим чаєм. Парі тоді виграв, однак через кілька днів мене знову потягло на річку. Відчував, що після крижаної купелі, хоч спершу і лихоманило, і навіть нежить почався, загальний стан усе ж покращувався. А оскільки саме почалися люті морози, то спершу приймав холоднючий душ у ванні, а напровесні знову подався до Стиру. Купіль у крижаній воді — це адреналін, відчуття неймовірного щастя, потужний заряд енергії на весь день. Хто спробував бодай один раз, той уже ніколи не змiг відмовитись. Це просто як наркотик!
Вiдтодi я купаюся в річці цілий рік. Завдяки моржуванню почуваюся бадьоро і, як кажуть друзі, навiть трошки помолодшав.
Однак у ту новорічну ніч сталося найбільше диво — у серці Ніни й моєму, людей, які випадково, а може, і зовсім не випадково, зустрілися, спалахнуло почуття, яке виявилося взаємним.
Спершу ми зрідка зустрічалися, бували у кафе, частіше вечеряли в Ніни вдома, переглядали цікавий фільм чи говорили про щось. Потім я йшов до друга. Однак згодом через проблеми зі здоров’ям батьків
Ніні довелося повернутися до Володимира-Волинського. А в квартирі вона запропонувала пожити мені. Спершу зрідка приїжджала до Луцька — то по ліки батькам, то щось купити. Кожного разу заходила в “гості”. А одного разу Ніна потрапила під сильну зливу, тож прийшла мокра, наче курка.
Я гарячково почав шукати для неї одяг зі свого скромного гардероба, біг наповнювати ванну гарячою водою, а доки вона зігрівалася у ванній, купив пляшку вина і зробив глінтвейн. Опісля ще раз побіг за тортом. А втретє — за квітами. Їх ніжними пелюстками обсипав ліжко. Того вечора я Ніні освiдчився. Говорив, що закохався ще тієї новорічної ночі. Сказав, що вона і є тією єдиною жінкою мого життя, про яку давно мріяв. Що вона — неймовірно красива, добра, гарна господиня. І хочу, щоб вона народила мені дітей…
Ніна відповіла згодою. Потім зізналася, що, будучи в батьків, якось подумала, що там, у Луцьку, я, можливо, розважаюся з іншою. І так їй боляче стало…
Ніна пригадує, як одного дня до неї підійшла циганка, котра попросила купити її дитині булочку. А ще сказала, що незабаром у неї, Ніни, будуть діти. “Так я ж незаміжня, точнiше, розлучена, — сумно відповіла жiнка. — Тож не говоріть дурниць…” “Ні, це ти не говори, якщо не знаєш, — засміялася у відповідь циганка. — Біля тебе є чоловік — добрий, гарний, розумний, і він тебе любить. А ти — його. І буде у вас троє діток. Двоє — одне за одним, а ось на третє доведеться почекати…”
Сьогодні у нас зростають двоє синiв. А ще ми хочемо донечку — маленьку копію моєї любої дружини, нашої мами. Тож надіємося, що лелека принесе і її. Мені якось навіть сон наснився, що я, Ніночка, наші хлопці та дівчинка разом купаємося в ополонці. Тож певен, що так і буде!
Шукайте деталі в групі Facebook
