УКРАЇНА LIVE

“Перша у світі екскурсія в Горішні Плавні! Доїхати в Горішні Плавні — 50 гривень, повернутися назад в Київ — 450! “, — таке оголошення у соцмережах успішно зібрало мікроавтобус туристів у промислове містечко з п’ятдесятитисячним населенням Комсомольськ.

19 травня постановою Верховної Ради його перейменували в Горішні Плавні.

У той час самі комсомольчани (їх так ще можна називати, бо постанова досі не підписана і не опублікована) дратуються, що їхнє місто стало темою жартів.

“Всім смішно, а нам тут жити!”, — емоційно реагує частина місцевого населення.

Довідка: Місто Комсомольськ засноване у 1960 році разом зі спорудженням гірничо-збагачувального комбінату. За даними дослідників, назву майбутньому місту над Дніпром зініціювала московська газета “Комсомольская правда”, яка розмістила заклик “Есть город Комсомольск-на-Амуре, будет город Комсомольск-на-Днепре!” У січні 1961-го в центрі селища встановили щит із написом: “Здесь будет построен город Комсомольск-на-Днепре. 1961”

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

На поводу у виборців

“Це Комсомольськ!”, — мою розмову по телефону перебиває вигук двох перехожих школярів дванадцятирічного віку.

Так вони відреагували на слова автора в трубку: “Я зараз в Горішніх Плавнях”.

“Вам не подобається Горішні плавні?”, — запитую я.

“Ні! Нам подобається Комсомольськ, нашому місту це більше підходить”, — серйозно відповідають хлопці.

Цікавлюся, чи знають вони, що означає ця назва. Відповідають впевнено, ніби щойно в школі їй про це розповідали. “Його збудували комсомольці, тому Комсомольськ” — “А що таке Комсомол, знаєте? Ні? А може знаєте, хто такий Ленін?” — “Чули, але не знаєм, хто це” — “Ну чули про нього хороше чи погане?” —“Напевно, він поганий, якщо його вулицю перейменували?” — невпевнено відповідають школярі.

На головній вулиці Комсомольська, яку перейменували на Героїв Дніпра ще восени 2015 року, досі висять таблички з написом “вул. Леніна”.

Пам’ятник вождю пролетаріату стояв на головній площі перед міської радою до червня 2015 року. Його демонтували лише за півтора роки після початку “ленінопаду” в Україні.

“Багато людей були проти демонтажу, але нам вдалося їх переконати. Пояснили: якщо не ми самі це зробимо, то приїдуть якісь люди з іншого міста і завалять“, —каже УП депутат міської ради, голова комсомольського осередку партії “БПП “Солідарність” Олександр Штейка.

Але от переконати в тому, що якщо комсомольчани самі не перейменують своє місто, то за них це зроблять інші люди в Києві, місцева влада так не змогла. Або не дуже старалась.

“Люди навіть слухати не хотіли, що Комсомольськ треба перейменовувати”, —пояснює член “Солідарності”, лідер якої в особі президента Петра Порошенка 17 травня порадив всім, “хто виступає проти декомунізації, приїхати в Биківню і почути, до чого взивають тут жертви комуністичного терору”.

“Я краще закрию громадську приймальню, позбудуся депутатського мандату, ніж потім людям в очі дивитися!”, — емоційно реагує Штейка на запитання, чи не доцільно було самим депутатам визначитися з новою назвою, а не слухати голос громади, яка відмовляється виконувати закон?

Ще у вересні 2015 року в міській раді відбулися громадські слухання за участі близько півтисячі мешканців міста, яких попередньо запрошувала мерія. 98% присутніх проголосувало проти перейменування.

Тобто замість розглядати нові варіанти назв для міста і за них голосувати, влада Комсомольська, яку з осені 2015 року очолює член “Соціалістичної партії” Дмитро Биков, винесла на голосування питання, чи хочуть люди взагалі відмовлятися від рідного їм топоніму. Очікувано, що люди виступили проти.

Коли у Києві пояснили, що цей варіант не пройде і закон зобов’язує змінити назву, міська рада знайшла дивний і абсурдний вихід з ситуації — по-новому розшифрувати Комсомольськ.

За їхньою версією, Комсомол — це вже не “Всесоюзний Ленінський комуністичний союз молоді”, а “КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей Справжніх Козаків”.

За таке рішення міська рада проголосувала одностайно.

“Треба було наполягати, проводити роз’яснювальну роботу, дати кілька варіантів на вибір і провести загальні збори, щоб кожен міг проголосувати”, — каже місцевий депутат від “Укропу” Валентина Сергачова, яка теж спочатку була проти перейменування міста.

Відтак, Комсомольськ отримав назву, яку не сприймає тутешнє населення, виключно з вини місцевої влади.

“Через цих ідіотів, що сидять в міській раді, тепер з нас сміється вся Україна!”, —реагує на запитання автора про Горішні Плавні перехожий.

На запитання, якщо б йому дали право вибору, яку б назву, крім Комсомольська, він вибрав, відповідає: “Добровольськ. Місто доброї волі. Будувати його люди їхали добровільно”.

Проблем з альтернативними варіантами насправді у Комсомольську ніколи не було. У мерії днями заявили, що є “близько ста назв”, які надійшли від людей протягом року.

У лютому за Борисфен активісти зібрали понад 600 голосів. Однак підтримки ця ініціатива з боку мерії не отримала.

У відповідь міська влада повідомила, що вже проводила громадські слухання на цю тему, а повторні проводити забороняє закон.

Також, міський голова в цьому ж листі вказав, що питання перейменування населених пунктів повинно вирішуватися місцевою громадою на референдумі. А оскільки, мовляв, закону про референдум не існує, то реалізувати бажання громади з їхніми пропозиціями з перейменування — міська рада не може.

Саме над такою версією працюють юристи міськради, щоб оскаржити постанову Верховної  Ради. Мовляв, без закону про референдум вони не могли провести плебісцит, щоб дізнатися, яка назва набере більшість голосів.

Сьогодні комсомольчани у стані розгубленості.

Вони досі не вірять, що ось-ось стануть Горішніми Плавнями, тільки-но спікер розпишеться на постанові та її опублікують. Зараз у ще Комсомольську поспіхом шукають шляхи виходу, обговорюють можливі нові топоніми, але “поїзд вже пішов”.

Міська влада обіцяє оскаржувати перейменування в суді. Хоча в Інституті національної пам’яті кажуть: ці позови безперспективні, бо громада мала майже рік на вибір назви, але своєю можливістю не скористались.

Проте судячи з настроїв в місті, людей тут не зупинить нічого.

Частина з них вже готові називатися Молодіжним, Добровольськом, Борисфеном, Християнськом, Боголюбськом, але тільки не Горішніми Плавнями.

Комсомольськ — не село, Комсомольк — це місто!

За спостереженням автора, у місті з п’ятдесятитисячним населенням нереально знайти людину, якій би сподобалася назва Горішні Плавні.

“Єдиний, хто “за” — це наш місцевий псих. Правда, на обліку він не стоїть. У нього вже старечий маразм. Днями був суд по ньому, його сусіди скаргу написали за порушення громадського спокою”, — запевняють автора працівники комсомольської місцевої поліції.

“А чому Горішні Плавні? А чому не Іскра? Чи Коноплянка?” — поліцейський іронічно перераховує назви хуторів, які до середини ХХ століття існували поблизу сучасного Комсомольська.

“До мене приїжджали гості із Запоріжжя. Коли побачили наше зелене місто, то сказали — ви живете в раю. І тепер наш рай обізвали Горішніми Плавнями. Ну це плювок в душу! Це придумали ті, хто просто не бачив нашого міста”, — говорить жінка передпенсійного віку. Каже, якщо доведеться таки відмовитися від Комсомольська, то вона б погодилася на Борисфен, хоча і не знає, що воно достеменно означає.

За спостереженням автора, якщо під час опитування мешканцям пропонувати обрати будь-яку назву, крім Комсомольська, чи не кожен вже має свій улюблений варіант. Що ще раз підтверджує, що міська влада, маючи політичну волю, таки могла дотиснути питання перейменування.

“Наше місто дуже красиве, тому і назва має бути красива. Мені подобається Придніпровськ”, — висловлюється місцева прибиральниця.

Припущення, що місцеве населення (яке в основному російськомовне) не сприйняло Горішні Плавні через його “українськість”, спростував єдиний з опитаних автором україномовний чоловік, який переїхав сюди працювати в 80-роках з Львівщини: “Горішні Плавні цьому місту просто по духу не підходять. Якщо вже називати по-новому, то Молодіжне, бо його будувала молодь”.

Справа дійсно в “дусі міста”, мешканці якого гордо кажуть: “Ми не село, щоб нас селом обзивати”. Або: “Ми не щурі, щоб у плавнях жити”.

Мешканці міста відчувають себе абсолютними “горожанами”, які не знають що таке робота на горОді (тут довкола нема чорнозему) чи догляд за худобою (приватного сектору з можливістю завести власне господарство тут також немає).

“Горішні плавні — це було село. А ми живемо в місті”, — каже автору обізнаний підліток на одному з пляжів міста.

Комсомольк споруджувалося на піщаних дюнах як мономісто для проживання майбутніх працівників Дніпровського гірничо-збагачувального комбінату (зараз Полтавський ГЗК).

Село Горішні Плавні, яке знаходилося за три кілометри від Комсомольська, на той час уже вимирало. Згодом його територія стала частиною кар’єру Горішньо-Плавнівського родовища, де видобувають залізну руду.

То ж частина людей сприймає перейменування в Горішні Плавні як пониження статусу міста, чи навіть його приниження, опустивши його до рівня села.

За такої логіки, роздратування людей є зрозумілим. Як розповіла автору молода співрозмовниця, у них ще у школі дражнили селюками тих, хто або говорив українською, або сам був з села.

Ця міщанська пиха та, можливо, навіть зверхність з’явилися тут, зокрема, завдяки матеріальному доброботу.

Як пригадує депутат від “Солідарності” Олександр Штейка, коли на початку 2000-х сюди приїхала Юля Тимошенко, її вразило, що тут люди масово ходять в дорогих дублянках.

Більшість населення Комсомольська працює на Полтавському ГЗК, який є власністю мільярдера і народного депутата від Комсомольська Костянтина Жеваго.

У 2007 року компанія Ferrexpo Plc, основним активом якої є ВАТ “Полтавський ГЗК”, перша серед українських підприємств розмістила акції на Лондонській фондовій біржі.

Зарплати на комбінаті вище середніх. Працівники мають можливість взяти кредит на квартиру за мінімальний відсоток. То ж у місті ще й розвивається будівельна галузь.

Завдяки соціальним програмам, які здійснює фонд ГЗК, тут багато нових дитячих майданчиків, в кожній з шести шкіл — сучасні спортивні стадіони, навіть є шкільний 3D-кінотеатр.

А справжньою гордістю є відремонтований в стилі хай-теку місцевий будинок культури, який вигідно контрастує з сірою будівлею міської ради, і куди регулярно приїжджають зірки шоу-бізнесу з Києва.

І хоча основна будівля міста типово совкова, загалом Комсомольск не викликає враження сірості, як це часто буває у промислових містечках. Місто виглядає свіжим і охайним.

“Ну як таке місто назвати болотом?“, — резюмує місцева прибиральниця.

“Донбас теж влада не чула…”

Комсомольчани звикли до стабільності у “своєму раю”. Місцевого Євромайдану тут як такого тут не було. Зате, кажуть, примусово людей вивозили на київський Антимайдан.

На парламентських виборах 2012-го року Комсомольськ єдиний на Полтавщині дав Партії регіонів перше місце.

Любов до “регіоналів” тут з’явилася відтоді, як тоді ще прем’єр-міністр Віктор Янукович у 2007-му році забрав працювати собі в уряд незмінного з 1994-го року міського голову Комсомольська Олександра Попова.

Після трирічного керування міністерством ЖКГ, з 2010-по 2014-ий Повов очолював Київ.

“Це було дуже “регіональне” місто, ми з труднощами цю ситуацію переламали”, — каже депутат від “Солідарності” Штейка, політична сила якого в результаті виборів 2015-го року отримала у Комсомольській міськраді 17 депутатів, це половина депутатського корпусу. “Опозиційний блок” зайняв друге місце і отримав лише шість депутатських мандатів.

На думку Штейка, не можна ігнорувати позицію людей, політичні погляди яких тільки починають змінюватися.

Тому певен — місту треба дати другий шанс, і за максимально короткий термін провести опитування людей з п’ятьма варіантами назв.

Інакше він прогнозує протести у Києві.

Наразі мітинги проти Горішних Плавень не виходять за межі міста. На них приходить максимум півтисячі людей. Але тут питання не у кількості, а в тому, чи захоче хтось скористатися народним гнівом в певних політичних інтересах чи заради дестабілізації ситуації.

Деякі комсомольчани зараз особливо заведені. А їхня риторика місцями нагадує заяви мешканців Донбасу навесні 2014 року.

“Влада не чує нас, її не цікавить наша думка. Влада вперто гне свою лінію” , — висловлюється одна з жінок, яка разом з кількома десятками комсомольчан прийшла в суботу 28 травня до міської ради, щоб вкотре висловитися проти Горішніх Плавнів.

“На Донбасі чому все почалося? Бо людей не чули!”, — підхоплює її подруга.

“Виходить, що президент не поважає свій народ і його думку!”, — обурюється пенсіонерка, яка брала участь ще у будівництві Комсомольська.

“Конституцією нам гарантований референдум. Чому наші права обмежують і не дають можливості провести референдум про перейменування!”, — каже комсомольчанка, батько якої приїхав будувати місто з Прибалтики.

Учасники стихійних зборів налаштовані більш радикально, ніж решта містян. Вони категорично не сприймають перейменування як такого.

“Це місто будували комсомольці і воно має залишатися з поваги до них Комсомольськом!”, — вигукує дочка першопрохідців міста, батько якої приїхав будувати Комсомольськ з Москви.

Саме походженням населення Комсомольськ відрізняється від решти міст на Полтавщині і, водночас, тим він схожий з частиною міст Донбасу.

Батьки, діди та бабці нинішніх комсомольчан приїхали на будову з різних країн СРСР.

“Хтось це робить спеціально. Колотять маленький народ. У великому місті розхитати ситуацію важко, а в маленькому запросто”, — каже депутат Валентина Сергачова.

Вона певна, що у розхитуванні ситуації зацікавлені політики з Києва. “У нас місцевий “Опозиційний блок” уже збирає підписи проти Горішніх Плавень”, —додає депутат.

Про всяк випадок, щоб уникнути спротиву, рік тому комсомольська влада проводила демонтаж Леніна вночі. Тобто, коли є політична воля, з’являються і варіанти вирішення ситуації.

Сьогодні можливі два сценарії розвитку подій: або міська влада перестає загравати з виборцем і пропри волю громади проводить інтенсивну кампанію з популяризації назви Горішні Плавні.

Або Київ іде на компроміс, голосує за постанову про відміну прийнятої для Комсомольська назви і дає місту ще місяць-два на самовизначення.