Біль і сльози! Дитина вислизнула з рук лікаря, і…

Вагiтнiсть у мене проходила прекрасно. Ми з донечкою та чоловiком дуже чекали нашої другої дитинки.
Усi разом вибирали iм’я для неї i спинились на “Евелiнцi”. У моїй утробi вона навiть очка розплющувала! I могла б наша донечка прожити довге i щасливе життя, якби…

“Мабуть, до ранку не доживе”

Звернулась я до найкращого гiнеколога. Мене готували до планового кесаревого розтину, робили УЗД по кiлька разiв i жодних пересторог у лiкарiв не виникало анi щодо здоров’я нашої майбутньої донечки, анi мого.

Нарештi призначили день операцiї. Народилась дiвчинка живою, здоровою, вагою 3 кiлограми 700 грамiв, 53 сантиметри зростом, з оцiнкою по шкалi Апгар 8/8, що є дуже високим показником. Пiд операцiйною стояв чоловiк i чув її перший плач.

Пiзнiше немовля мимохiдь – тiльки личко – показали чоловiковi. Потiм Юрковi дали список потрiбного, i вiн на радощах, що в нього народилась друга донечка, побiг в аптеку все купувати. А як був уже там, то йому зателефонувала бабця iншої новонародженої дитини i повiдомила, що з нашою дiвчинкою щось не так, вона
задихається. Батько прибiг до дитини, та її в палатi вже не було. Згодом йому повiдомили, що немовля – у реанiмацiї i, мабуть, до ранку не доживе.

“Лiлю, ти на щось хвора”

На четвертий день пiсля пологiв я вперше, як виявилося – i востаннє, побачила свою Евелiнку. Завiдувачка вiддiлення реанiмацiї новонароджених почала менi говорити: “Лiлю, ти на щось хвора, твою плаценту дамо на дослiдження”, питала, чи моя старша донька нормальна. Та моя донечка вже в другий клас пiшла!

I ця дитинка була б здорова й гарна дiвчинка, якщо б лишилася живою. Та на четверту добу, увечерi, вона померла. У висновку судмедекспертiв чiтко написано: “Пологова травма, несумiсна iз життям”. А лiкарi переконували мене, здорову жiнку, у тому, що я – iнфiкована. Довший час, пiсля всiх тих дiагнозiв лiкарiв, я
вважала, що сама винна у смертi своєї дитини – стiльки “хвороб” вони менi поприписували. I тiльки пiсля того, як дiзналася висновок судово-медичної експертизи, у мене наче камiнь iз душi впав. Бiль зостався, але, знаючи, що не я стала причиною загибелi моєї донечки, мене трохи вiдпустило.

Але на цьому мої бiди не скiнчилися. Не минуло й мiсяця пiсля пологiв, як у мене почалась кровотеча. Звернулась до того ж лiкаря, який приймав у мене пологи. А вiн: “Не переживай, це в тебе менструацiя”. Пройшов тиждень, а кровотеча не припиняється. Я знову звернулась до нього. “Це – менструацiя, нехай
витiкає, якомога бiльше ходи”, – порадив лiкар.

Та вдома в мене почалася ще сильнiша кровотеча, i я опинилась у лiкарнi швидкої допомоги. Там у мене i виявили залишки плаценти…

Сестричка живе на небi

Пiсля похорону дитини ми ще довго змушенi були приховувати вiд семирiчної доньки правду. Адже вона щоразу питала, коли сестричка приїде додому – так її чекала, навiть черевички пiдбирала. I в школi всi
її розпитували про сестричку. А ми ж казали, що вона хворенька, у лiкарнi.

Минуло 40 днiв пiсля похорону, i ми поїхали на цвинтар до дитинки. Взяли зi собою старшу доньку. Там вона побачила маленький хрестик i все зрозумiла. Пригадую, коли ми з донечкою були в дитячiй крамницi, вона спитала, чи ця iграшка, що ми купуємо, сестричцi. I хоча серце стискалось вiд болю, нiчого iншого не лишалось, як вiдповiсти: “Так, сестричцi, але вона тепер живе на небi”.

До кого тiльки ми не звертались iз надiєю почути, хоч i страшну, але правду, чому ж загинула моя здорова новонароджена дiвчинка i як виникла ця пологова травма, несумiсна iз життям, у вiчi нам нiхто не казав правди. Лише патологоанатом вiдповiв: “Якби були вiдеокамери, то показали б”. У моєї Евелiнки вiн виявив
гематоми (крововиливи) в серцi, нирках, наднирниках, легенях, селезiнцi. А у її голiвцi – 100 мiлiлiтрiв кровi, увесь мозок залила…

Як ми вже згодом дiзнались, нашу Евелiнку, пiсля того як прийняли на свiт, передавали у руки молодому спецiалiсту, котра вперше була на кесаревому розтинi. I пiд час цiєї символiчної “церемонiї” дитинку… не втримали, вона впала на кахльову пiдлогу. Нинi про цей випадок знають усi гiнекологи мiста, але мовчать. Вiдкрито нiхто не говорить.

Коли б нам чесно вiдразу сказали, що i як сталося, вибачились, можливо, ми нiкуди i не зверталися б. Натомiсть лiкарi повелися зi мною та моєю родиною як iз наклепниками, а не потерпiлими. Один наш знайомий лiкар навiть сказав менi, що “надi мною висить прокляття” й аби “частiше до церкви ходила”. То, виходить, я повинна все життя плакати, замовляти поминальнi служби, а лiкарi, з вини котрих померла дитина, – святi? Це так зачепило мене, що я звернулася до прокуратури.

Пiсля похорону Евелiнки минув уже рiк. Той лiкар, який приймав у мене пологи, й далi працює там же, приймає пологи. Встиг новеньку iномарку купити, хоч прокуратура й порушила проти нього двi кримiнальнi справи…