УКРАЇНА LIVE

Під парадним, у дворику, зеленому від каштанів, на лавочці сиділи «кумасі». Обговорювали серіали, ціни на м’ясо і нові босоніжки сусідки. Повз них, залишивши після себе невагому хмарку дорогих парфумів, пройшла жінка. «Тітоньки» чемно привіталися і спрямували погляди їй в спину.В очах – пожвавлення, а потім одна одній на вухо пошепки : «Це ТА, самотня, з 53 квартири …» Друга розуміючи головою закивала, обличчя жалісливе, таке ніби на неї птаха поранена подивилася.

І здається «тітонькам», що у них-то все добре, ну, не так вже й погано в житті. У них чоловіки є, а ця – «самотня». Ну, п’ють чоловіки, так на те вони і чоловіки.

Якось раз в компанії почув перл від однієї з таких жінок: «Ти не п’єш? Як, взагалі? Ну, або хворий, або велике п*дло … ». Нда. Після банкету її чоловіка мені на собі тягнути довелося …

Ну, тягають сумки непідйомні з ринків, ноги голять при «мужиках» своїх без сорому (плювати «мужикам» і на них, і на ноги їх – футбольний чемпіонат світу по телеку!). І нічого, що від чоловіків своїх квіти бачать на 8 березня виключно ( «ця» частенько букетики носить). Але вони-то – не “самотні»! Заміжні …

І шкодують удавано, і кивають головами з подобою зачісок ( «ця» -то з зачіскою завжди!). Так, у них є чоловіки. Один – маленький зростом, взимку і влітку ходить в не дуже чистій кепці, другий – здоровенний чолов’яга в пропитаній потом сорочці, не здатний зв’язати двох слів навіть коли тверезий.

Жінку з 53-й квартири звали Оленою. У жінки колись був чоловік. Вони красиво познайомилися, красиво зустрічалися, роман їх був стрімкий і гарячий, побачення – незабутні. Все було схоже більше на казку, ніж на реальність.

Він говорив, що покладе світ до ніг коханої Оленки, він обіцяв носити її на руках і подавати сніданок у ліжко. Він дарував квіти і водив у театр, обсипав компліментами і поцілунками. Їй часом здавалося, що вона навчилася літати, що ширяє кудись вгору і казка не скінчиться, що після одруження, теж схожого на казку, з каретою і лакеями в позолочених лівреях, вона потрапить прямо в рай на землі … Потрапила на кухню. З каструлями і сковорідками.

Перший місяць спільного життя чоловік носив каву в ліжко щоранку. Потім став іноді забувати. Потім стали відбуватися дивні метаморфози, які не могли не лякати Олену. Елементи колишнього «казкового» залицяння випаровувалися з лякаючою швидкістю. На слова «Я тебе люблю» Олена могла почути від чоловіка, читаючого газету, лише щось нерозбірливе. Куди поділися всі ті епітети, якими обсипав він свою Оленку до весілля?

Коли зникли квіти, Олена вирішила, що з нею щось не так. Але вона не ходила по квартирі в засмальцьованому халаті і горезвісних бігудях, як і раніше дуже ретельно стежила за своїм зовнішнім виглядом і любила чоловіка нітрохи не менше, ніж до весілля. А чоловік продовжував мутувати …

Цей чистюля з манерами англійського лорда тепер міг запросто залишити брудні шкарпетки біля ліжка або, курити на кухні, не включаючи витяжки, і залишати після себе повні попільнички огидно пахучих недопалків. Чоловік продовжував хизуватись дотепністю і манерами тільки на людях.

Олена зі сльозами згадувала їх багатогодинні гуляння під місяцем і розмови про все на світі. Тоді вони не могли наговоритися, зараз же спілкування іноді зводилося до кількох фраз за день. Олена намагалася пару раз дуже м’яко (щоб, не дай Бог, не образити коханого!) Поговорити з ним.

Одного разу він накричав на неї. Потім вибачився. Потім знову накричав, але в цей раз вибачень Олена не дочекалася. Потім спілкування через крик увійшло у чоловіка в звичку. Коли в крику з’явилися нецензурні вирази, Олена зрозуміла – кінець казці.

Вона сподівалася на щось, годинами стоячи біля плити на кухні (обіцяв носити сніданок у ліжко, та жодного разу не допоміг навіть нарізати салат), вислуховуючи дорікання з приводу того, що «жінка працювати не повинна» (Олена мала диплом “іньязу” з відзнакою), що він її «не відпускає», що «знаємо ми цю роботу перекладачем …» і в тому ж дусі.

Вона терпіла, коли чоловік заводив тягучі повчальні бесіди про те, «що треба економити» (при тому, що працювати «не пускав»). Але такого хамства, як посилання в місця, куди її ніхто ніколи в житті не посилав, терпіти не стала. Зрозуміла – кінець. Остаточний і безповоротний.

Розлучитися запропонувала вона, і лише вона одна знала, скільки сліз їй це коштувало (закривалася у ванній і вила під шум води). Чоловік (о, диво!) На час став колишнім, навіть квіти з’явилися. Але Олена була непохитна і від рішення свого не відмовилася.

Після розпитувань «Хто він?» І принизливого поділу «спільно нажитого» майна (бабусин сервант був зарахований до «спільно нажитого» – ось здивувалася б старенька!), Олена залишилася одна. Усе. Життя закінчене. «Розлучена». «Самотня».

Треба було якось заробляти, щось робити, щоб заповнити порожнечу, що залишилася після 3-х років шлюбу. Вона влаштувалася перекладачем. Було важко (давалась взнаки тривала відсутність мовної практики), але вона дуже старалася. Вона без залишку віддавала себе роботі, вивчала підручники, відвідувала всілякі курси (аби поменше перебувати в порожній квартирі!).

І завзятість принесла плоди. Її підвищили. Її стали цінувати. До неї почали прислухатися. Коли Олену призначили завідувати цілим відділом (посада дуже серйозна), ніхто в фірмі не здивувався.

І раптом вона зупинилася і подивилася на себе з боку. Красива, затребувана, розумна, більш ніж забезпечена. Має можливість вибирати людину, з якою проведе вечір (НЕ ніч!). Вільна. Тепер вона привабливо блискуча. Їй захотілося закричати в голос, як булгаковської Маргариті: «ВІЛЬНА!!!».

Пройшовши повз «тіток» перед парадним, Олена піднялася до себе на поверх і, відкривши двері, увійшла в квартиру. Все тут було підібрано зі смаком (вона сама виступила в ролі дизайнера – ще один талант (!), І тепер квартира нагадувала міні-палац в стилі хай-тек). Пройшла у ванну, клацнувши пультом від величезного плазмового телевізора.

Ставши під струмінь теплої води, закрила очі. Єдине питання, яке хвилювало її в даний момент, – чи йти завтра на прем’єру з колегою з відділу маркетингу (милий чоловік – трішки заїкався від збентеження, запрошуючи її) або віддати перевагу англійцю – діловому партнеру (старший за неї, такий собі «сивий граф») з його картинною галереєю? Так і не вирішивши, відклала питання на ранок. Ранок вечора мудріший…

«Кумоньки» під парадним, вдосталь, від душі «пожалівши» «самотню», розійшлися годувати і укладати спати своїх «чоловіків» …