Американський військовий додав мене у скайп. Хіба ж я знала, чим усе закінчиться?
Він обсипав мене комплiментами, освідчувався в коханні та просив… врятувати вiд вiйни
Чи не додавались вам у списку друзів незнайомi люди в скайпі чи соцмережах? Хтось їх iгнорує, а я додала Стiва у скайп. А чому б нi? На фото — типовий усмiхнений симпатичний американець мого вiку. Хiба я знала, як подiї розвиватимуться далi?..
“I love you!”
Уже понад 10 рокiв я живу в Iспанiї, маю дозвiл на проживання, свою квартиру, працюю медсестрою, мої дiти дорослi — працюють i вчаться в Українi, з чоловiком розлучена, а з бойфрендом не одружена. Англiйської не
знаю зовсiм, тому спiлкування зі Стiвом спершу сприйняла, як безоплатні уроки цiєї мови.
Попервах ми просто листувалися, використовуючи google-перекладач. Як часто я смiялась iз недолугого i кумедного комп’ютерного перекладу! Згодом включили вiдеокамеру. Високий, по-вiйськовому пiдтягнутий чоловiк сподобався менi усмiшкою i простотою у спiлкуваннi. Слiв нам бракувало, тому часто використовували жести. Але мiй словниковий запас щодня потрохи розростався.
“You have nice blue eyes, my honey”, — повторювала я, як папуга, за Стiвом. I як приємно було розумiти, що йому подобаються мої голубi очi, що називає вiн мене “медовою”. Цей аналог українських пестливих слiв
“солодка”, “кохана” так запав менi у душу. Тож так хотiлося чути його медовий голос i мрiяти про медовий мiсяць. А чому б нi?
У Стiва три роки тому вiд раку померла дружина. Залишилася одинадцятирiчна донька, якою опiкується бабуся. Пiсля смертi дружини чоловiк мав страшну депресiю, тому сам попросився в Афганiстан — вiн професiйний вiйськовий. Як зiзнався, хотiв знайти на вiйнi смерть, щоб швидше зустрiтися зі своєю
Енн. Але там, на вiйнi, перед лицем смертi вiн, навпаки, почав цiнувати кожну мить життя. Знав, що вiйна триває i в Українi. Ми про те часто писали (розмовляти ще бракувало слiв). Ця тема була близька обом, на АТО мобiлiзували сина моєї двоюрiдної сестри i чоловiка подруги. Стiв навiть давав поради, як поводитися у бою з бандитами на вулицях мiста.
Через два мiсяцi спiлкування менi здавалося, що ми знайомi вже цiле життя. I слова “I love you!” були щоденними й звичними.
Мiй неофiцiйний чоловiк спакував свої речi
Як я вже розповiдала, на той момент я вiсiм рокiв жила у цивiльному шлюбi з українцем Павлом, котрий не хотiв розлучатися зі своєю дружиною, а отже, i менi не освідчувався. Спершу такий стан справ нас обох задовольняв, але з роками я розумiла, що хочу мати справжню сiм’ю, чоловiка i навiть той штамп у паспортi. I щоб моя старша донька не говорила про Павла: “Той твiй, хто вiн тобi?”
Наше з Павлом життя було монотонним, i мої вечiрнi розмови зі Стiвом робили його цікавішим. Допоки Павло одного разу не побачив наше листування. Він, на вiдмiну вiд мене, добре знав англiйську.
“Медова, кохана?.. Чи хоч знаєш до кого пишене? Як ти можеш?!” — кричав вiн на мене на увесь будинок. Я ж мала стiйкi аргументи: по-перше, це спiлкування на вiдстанi, тому не йдеться про якусь зраду фiзичну. А
по-друге, хто ти менi такий, щоб докоряти?
Це Павла ще бiльше розсердило: “Це зрада духовна, а вона ще образливiша. Ти помiняла мене на першого-лiпшого в iнтернетi”. Ми сварилися, днями не розмовляли. Вiн перевiряв мою електронну пошту, есемески в мобiльному. Закiнчилося це тим, що я купила собi ноутбук, новий телефон i далi спiлкувалася зі Стiвом. Павло не витримав i спакував валiзи, поїхав у вiдпустку до Україну i сказав, що пiсля повернення винайме окреме помешкання.
“Я не можу тут бiльше на вiйнi…”
А тим часом нашi розмови-писання стали ще відвертішими (до того ж нiхто нам тепер не заважав). Згодом ми почали планувати зустрiч.
Вiн пропонував: “Вибери будь-яку країну свiту, ми там зустрiнемося”. У вiдпустку Стів мав іти за графiком у лютому. Я вибрала рiдний Тернопiль, там жили мої дiти, батьки, сестра. Я хотiла познайомити Стiва з ними. I вже навiть почала рахувати днi до зустрiчi. Але він чомусь цю пропозицiя не сприйняв. Хоча йшлося навiть про те, що вiзьме iз собою свою доньку Кетрiн, котру подумки вже називала Катрусею. А я навiть пропонувала їй провести канiкули у нас, у Барселонi, вiдпочити на морi та пiдучити мене англiйської.
Стiв навiть мав пароль вiд мого скайпу, бо так йому було легше поставити менi якийсь новий електронний англiйсько-український перекладач. Я розповiдала, скiльки заробляю, якi маю заощадження у банку. Тож ми вже й таємниць одне вiд одного не мали.
А одного вечора, коли я саме читала новини з АТО i плакала над молодими хлопцями, якi загинули вiд рук терористiв, зателефонував Стiв i сумним голосом сказав: “Усе, я бiльше не можу тут, на вiйнi… Сьогоднi вбили мого найлiпшого друга… Я так мало прожив. Особливо хочу жити тепер, коли зустрiв тебе…”
Звичайно, я сказала, хай кидає армiю, їде до мене — i будемо жити щасливо i дово-довго… I тодi Стiв почав менi пояснювати, що це складно, що це розiрвання контракту. Одне слово, кiлька днiв ми мало спiлкувалися, вiн органiзовував похорон друга. А я вже скучала за його комплiментами, жартами i солодкими словами.
А тодi подзвонив i спитав, чи справдi його люблю i чи згодна допомогти. Звичайно, я погодилася. Далi вiн сказав, що для того, аби пiти з армiї, йому треба… платити штраф 4500 євро на мiсяць. Скiльки мiсяцiв — вiн ще не знає, але допоки не владнає усiх справ. Грошей у нього нема зовсiм, бо пiсля рапорту на вiдставку йому заморозять його зарплатну картку, а нажитими iз дружиною у шлюбi коштами вiн не може користуватися, бо вони, за заповiтом, належать неповнолiтнiй дочцi.
Крiм того, я маю купити йому квиток на лiтак з Афганiстану до Барселони. Допоки Стів це пояснював (а з моїм знанням англiйської — до мене доходило поволi), я починала розумiла, що вiн — звичайний iнтернетiвський альфонс, який хоче мене використати. Я — жiнка гаряча, тому це мене обурило, принизило, думала, що вибухну прокляттями. Однак опанувала себе й вирiшила перевiрити, що ж буде далi.
Я зображала закохану дурепу i на все погоджувалася. Лише пояснювала, що таких грошей не маю, але, якщо треба, вiзьму кредит у банку. А потiм дещо придумала i подзвонила йому: “Стiве, я знайшла вихiд без грошей. Мiй швагро — теж вiйськовий (брехала я), вiн служив в Афганiстанi, знає потрiбних людей. Вони тебе без грошей вивезуть в Україну”. Та він одразу втратив здатнiсть розумiти мою погану англiйську.
Грати, то грати — вирiшила я
I послала есемеску: “Я на роботi, дуже важка операцiя, не знаю, коли звiльнюся”. Я вимкнула телефон на увесь день. Потiм отримала вiд нього кiлька есемесок. О 12-й ночi я йому подзвонила зi скайпу з мобiльного телефона i сказала, що їду машиною додому дуже втомлена, очi злипаються, що подзвоню з дому. Вдома лягла спати i в нет не заходила. Зранку побачила вiд нього 10 есемесок. Тодi я вiдписала з iншого телефону вiд iменi моєї подруги: “Оля — в лiкарнi, вона вночi заснула за кермом, машина побита, вона травмована, але жива”. I ще два днi писала вiд iменi подруги, поки я нiбито лежала в лiкарнi.
За кiлька днiв одужала, перев’язала груди й вийшла на зв’язок. Мене цiкавило, чи пiсля моїх “клопотiв” вiн і далi проситеме в мене грошей. Так, i це сталося одразу наступного дня. А ще я знайшла його на кiлькох сайтах знайомств, куди вiн часто навiдується. Ймовiрно, що я, “медова”, у нього не перша й не остання. Коли питала про це, Стiв переставав розумiти мою погану англiйську. Тож я навiть нормального скандалу не змогла влаштувати. Зрозумiвши, що грошей не дам (i де вiн бачив таких дурних українок?), вiн
видалився з мого скайпу і соцмереж.
P.S. Вчора повернувся з України Павло, валiзи розпакував, привiз менi наших меду i сала…
Шукайте деталі в групі Facebook
