Мене везли на кріслі по коридорах обласної лікарні, пише джерело.
– Куди? – Запитала одна медсестра іншу. – Може, не в окрему, може, в загальну?
Я захвилювалася.- Чому ж в загальну, якщо є можливість в окрему?
Сестри подивилися на мене з таким щирим співчуттям, що я невимовно здивувалася. Це потім я дізналася, що в окрему палату переводили вмираючих, щоб їх не бачили інші.
– Лікар сказала в окрему, – повторила медсестра.
Я заспокоїлась. А коли опинилася на ліжку, відчула повне умиротворення вже тільки від того, що нікуди не треба йти, що я вже нікому нічого не винна, і вся відповідальність моя зійшла нанівець. Я відчувала дивне відсторонення від навколишнього світу, і мені було абсолютно все одно, що в ньому відбувається. Мене нічого і ніхто не цікавив. Я маю право на відпочинок. І це було добре. Я залишилася наодинці з собою, зі своєю душею, зі своїм життям. Тільки Я і Я. Пішли проблеми, пішла метушня і важливі питання. Вся ця біганина за миттєвим здалася настільки дрібною в порівнянні з Вічністю, з Життям і Смертю, з тим незвіданим, що чекає там, за небуттям…
І тоді завирувало навколо справжнє Життя! Виявляється, це так здорово: спів птахів вранці, сонячний промінь, який повзе по стіні над ліжком, золотисте листя дерева, що махає мені у вікно, глибинно-синє осіннє небо, шуми міста, що прокидається, – сигнали машин, які поспішають, цокання підборів по асфальту, шурхіт падаючого листя… Господи, яке чудове Життя! І я тільки зараз це зрозуміла…
– Ну і нехай, – сказала я собі. – Але ж зрозуміла вже. І у тебе є ще пара днів, щоб насолодитися ним і полюбити його всім серцем.
Відчуття свободи й щастя, що охопило мене, вимагало виходу, і я звернулася до Бога, адже він був до мене вже ближче всіх.
– Господи! – раділа я. – Дякую тобі за те, що ти дав мені можливість зрозуміти, яке прекрасне Життя, і полюбити його. Нехай перед смертю, але я дізналася, як чудово жити!
Мене заповнював стан спокійного щастя, умиротворення, свободи і дзвінкої висоти одночасно. Світ дзвенів і переливався золотим світлом божественної Любові. Я відчувала ці потужні хвилі її енергії. Здавалося, Любов стала щільною і в той же час м’якою і прозорою, як океанська хвиля. Вона заповнила весь простір навколо, навіть повітря стало важким і не відразу проходило в легені, а втікало повільною, пульсуючою водою. Мені здавалося, все, що я бачила, заповнюється цим золотим світлом і енергією. Я любила! І це було злиттям сили органної музики Баха й мелодії скрипки, що летить вгору.
Окрема палата і діагноз «гострий лейкоз четвертого ступеня», а також визнаний лікарем невідворотний стан організму мали свої переваги. До вмираючих пускали всіх і в будь-який час. Рідним запропонували викликати близьких на похорон, й до мене потягнулася прощатися низка скорботних родичів. Я розуміла їх труднощі: про що говорити з вмираючою людиною? Яка, тим більше, про це знає. Мені було смішно дивитися на їх розгублені обличчя.
Я раділа: коли б я ще побачила їх всіх! А найбільше на світі мені хотілося поділитися любов’ю до Життя – ну хіба можна не бути заввишки від цього щасливим! Я веселила рідних і друзів, як могла: розповідала анекдоти, історії з життя. Всі, слава богу, реготали, й прощання проходило в атмосфері радості та задоволення. Приблизно на третій день мені набридло лежати, я почала гуляти по палаті, сидіти біля вікна. За цим заняттям і застала мене лікар, спочатку влаштувала істерику з приводу того, що мені не можна вставати.
Я щиро здивувалася:
– Це щось змінить?
– Ні, – тепер розгубилася лікар. – Але ви не можете ходити.
– Чому?
– У вас аналізи трупа. Ви і жити не можете, а вставати почали.
Пройшов відведений мені максимум – чотири дні. Я не вмирала, а з апетитом їла ковбасу і банани. Мені було добре. А лікарю було погано: вона нічого не розуміла. Аналізи не змінювалися, кров капала ледь рожевого кольору, а я почала виходити в хол дивитися телевізор.
Лікаря було шкода. Любов вимагала радості оточуючих.
– Лікарю, а якими ви б хотіли бачити ці аналізи?
– Ну, хоча б такі. – Вона швидко написала мені на листочку якісь букви і цифри. Я нічого не зрозуміла, але уважно прочитала. Лікар подивилася на мене, щось пробурмотіла й пішла.
О дев’ятій ранку вона увірвалася до мене в палату з криком:
– Як ви це робите?!
– Що я роблю?
– Аналізи! Вони такі, як я вам написала.
– А-а! Звідки я знаю? Та й яка, різниця?
Лафа скінчилася. Мене перевели в загальну палату. Родичі вже попрощалися й ходити перестали.
У палаті перебували ще п’ять жінок. Вони лежали, втупившись у стіну, й похмуро, мовчки й активно вмирали. Я витримала три години. Моя Любов почала задихатися. Треба було щось терміново робити. Викотивши з-під ліжка кавун, я затягла його на стіл, нарізала й голосно повідомила:
– Кавун знімає нудоту після хіміотерапії.
По палаті поплив запах свіжого снігу. До столу невпевнено підтягнулися інші.
– І правда знімає?
– Угу, – зі знанням справи підтвердила я, подумавши: «А хрін його знає».
Кавун соковито захрустів.
– І правда, пройшло, – сказала та, що лежала біля вікна і ходила на милицях.
– І у мене… І у мене… – радісно підтвердили інші.
– Ось, – задоволено закивала я у відповідь. – Якось випадок у мене один був… А анекдот про це знаєш?
О другій годині ночі в палату зазирнула медсестра і обурилася:
– Ви коли сміятися перестанете? Ви ж всьому поверху спати не даєте!
Через три дні лікар нерішуче попросила мене:
– А ви не могли б перейти в іншу палату?
– Навіщо?
– У цій палаті у всіх покращився стан. А в сусідній багато важких.
– Ні! – Закричали мої сусідки. – Не відпустимо.
Не відпустили. Тільки в нашу палату потягнулися сусіди, просто посидіти, поговорити, посміятися. І я розуміла чому. Просто в нашій палаті жила Любов. Вона огортала кожного золотистою хвилею, і всім ставало затишно й спокійно. Особливо мені подобалася дівчинка-башкирка років шістнадцяти в білій хустині, зав’язаній на потилиці вузликом. Кінці хусточки, що стирчали в різні боки, робили її схожою на зайченя. У неї був рак лімфовузлів, і мені здавалося, що вона не вміє посміхатися. А через тиждень я побачила, яка у неї чарівна й сором’язлива усмішка. А коли вона сказала, що ліки почали діяти і вона одужує, ми влаштували свято, накривши шикарний стіл. Вінчали його пляшки з кумисом, від якого ми швидко забалділи, а потім перейшли до танців. Прийшовший на шум черговий лікар очманіло дивився на нас, після сказав:
– Я тридцять років тут працюю, але таке бачу вперше.
Розвернувся і пішов. Ми довго сміялися, згадуючи вираз його обличчя. Було добре.
Я читала книжки, писала вірші, дивилася у вікно, спілкувалася з сусідками, гуляла по коридору і так любила все, що бачила: книгу, компот, сусідку, машину у дворі за вікном, старе дерево. Мені кололи вітаміни. Треба ж було щось колоти. Лікар зі мною майже не розмовляла, тільки дивно косилася, проходячи повз, і через три тижні тихо сказала:
– Гемоглобін у вас на 20 одиниць вище норми здорової людини. Не треба його більше підвищувати.
Здавалося, вона за щось сердиться на мене. За ідеєю, виходило, що вона дурна і помилилася з діагнозом, але бути цього ніяк не могло, і вона це теж знала.
А одного разу вона мені поскаржилася:
– Я не можу вам підтвердити діагноз. Адже ви одужуєте, хоча вас ніхто не лікує. А цього не може бути.
– А який у мене діагноз?
– Я ще не придумала, – тихо відповіла вона і пішла.
Коли мене виписували, лікар зізналася:
– Так шкода, що ви йдете, у нас ще багато важких.
З нашої палати виписалися всі. А по відділенню смертність в цьому місяці скоротилася на 30 відсотків.
Життя тривало. Тільки погляд на нього ставав іншим. Здавалося, що я почала дивитися на світ зверху, і тому змінився масштаб огляду того, що відбувається. А сенс життя виявився таким простим й доступним. Треба просто навчитися любити, і тоді твої можливості стануть безмежними, а всі бажання збудуться, якщо ти, звичайно, будеш ці бажання формувати з любов’ю. І нікого не будеш обманювати, не станеш заздрити, ображатися і бажати комусь зла. Так все просто і так все складно.
Адже це правда, що Бог є Любов. Треба тільки встигнути це згадати…
Відьма зробила прогноз Тарологиня та відьма Тетяна Гай спрогнозувала, що на росію чекає нещасливе майбутнє.…
Складні погодні умови, що склалися 21 листопада майже по всій Україні, наприкінці тижня охоплять усі…
Важлива інформація для українців, які мають борги за комуналку Багато українців через важкий час не…
Керівниця медичної служби 108-го окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ї бригади, дівчина загиблого Героя України…
Реформа орієнтована не лише на встановлення статусу інвалідності, а й на підтримку реабілітації та відновлення…
Студентам відмінили відстрочки - хто потрапляє під мобілізацію Як стало відомо, що деяким студентам відмінили…