Моя сестра закохалася в іноземця

Моя сестра Наталя в Італії вже десять років. Доглядає там за літнім чоловіком. Дітям ніколи, в них високі посади. Але й великі зарплатні, мають з чого відраховувати за її послуги. Ніби все гаразд, всі нею задоволені, бо Наталя чуйна, трудяща, пліток не розводить, не осуджує. Все б нічого, але закохалася вона в сина цього чоловіка, про якого турбувалася. А в того сім’я, дитина.

Дружина поки ні про що не здогадується. А в Наталі вдома чоловік, він лісником працює. А ще дорослий син. Чесно кажучи, не все в них ідеально складалося, раз Наталя спакувала валізи і поїхала за кордон. Казала, що сину треба допомагати платити за навчання, хату ремонтувати. Обіцяла, що на кілька років, а затрималася аж на десять. А насправді не любила вона свого чоловіка. Той часто випивав. А потім починав допікати дружині: і готує не так, і родина в неї не найкраща.

От Наталя взяла і поїхала. Не встиг її Петро й рота роззявити, а вона вже з паспортом, з візою, з місцем роботи, яке їй підготували знайомі. Петро без жінки ще дужче запив. У всьому досі звинувачує дружину. От у такий благодатний ґрунт і потрапили її почуття до італійця. Плюс велика самотність, коли щодня бачиш тільки стіни одного будинку та ще немічного чоловіка. Справді, це дуже важко.

А тут з’являється молодий, доброзичливий чоловік. І як у нього не закохатися? Тим більше, що це єдиний молодий чоловік, якого ти бачиш впродовж десятка років. Та це просто мало рано чи пізно з нею трапитися.

Та все ж бачу, що моя сестра дуже себе за цей роман картає. Вона не з тих, що все прораховують і хочуть якнайшвидше когось заманити у свої сіті. Що їй роботи? Як їй допомогти? Боюся навіть щось радити, бо вже я себе буду звинувачувати, якщо все складеться в неї ще гірше, як зараз.