Нідерланди сказали “так” асоціації. Якою є ціна рішення для України?
У передостанній день весни Сенат Нідерландів двома третинами голосів погодив ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною.
Але насправді підсумок цього голосування було визначено в інші дні. Тому варто згадати, за рахунок чого вдалося “зламати” результати провального референдуму, що відбувся в Нідерландах у квітні минулого року.
Головною датою є 15 грудня. Саме в цей день фактично було вирішено долю Угоди про асоціацію. Українське питання було ключовим на саміті ЄС. Лідери країн-членів ЄС мали знайти компроміс, який дозволяв би уряду Нідерландів не зруйнувати угоду, але водночас – “зберегти обличчя”. До того ж – напередодні парламентських виборів у державі, яка на референдумі сказала “ні” угоді із Україною.
Дипломати, причетні до процесу, визнають, що головна задача нідерландського уряду на той час була такою:
він мав довести власному виборцю, що ЄС пішов на поступки.
Показовий момент – під час цих історичних дебатів член нідерландської делегації переконував кореспондента ЄвроПравди, що рішення цілком може бути відкладено. Дипломат пішов із журналістської зони, але згодом повернувся та додав: “Я бачу, що не переконав вас. Але я хочу, щоб ви повірили мені – все дійсно дуже складно”.
На той момент вже було відомо, яким стане компроміс – “Європейська правда” оприлюднила його параметри ще до спілкування із цим посадовцем. Надвечір Європейська рада оприлюднила рішення, яке повністю співпало з прогнозним.
Але маємо визнати: загроза зриву справді лишалася.
Дорогою до катастрофи
Голосування в Сенаті 30 травня було останнім політичним кроком для початку роботи асоціації. Попереду – низка технічних кроків; про них нижче.
Але спершу – про перепони та компроміси.
Минулорічний референдум у Нідерландах став холодним душем – проти ратифікації Угоди про асоціацію з Україною проголосували 61,1% голландців, що прийшли на референдум.
Цей результат став катастрофою не лише для України, але й не меншою мірою – для ЄС.
Адже вперше одна з держав-членів піддала сумніву повноваження ЄС укладати міжнародні угоди.
Нідерландський референдум ледь не спричинив “ефект доміно”. Вже за кілька місяців парламент бельгійського регіону Валлонія заблокував ратифікацію Угоди про вільну торгівлю ЄС та Канади.
Без права укладати міжнародні угоди від Євросоюзу залишається лише порожня оболонка. Отже, від відповіді на цю кризу залежало майбутнє Євросоюзу на довгі роки. А точніше – чи буде майбутнє в ЄС.
Валлонський виклик був вирішений швидко та жорстко: регіональних депутатів фактично змусили змінити свою думку та переголосувати канадську угоду.
А от з Україною все виявилося набагато важче. Адже своє слово на референдумі сказали не політики, а прості громадяни. Нехай навіть це рішення було прийнято явною меншістю голосів – явка на референдумі склала 32,2%.
Тому заради вирішення проблеми було потрібно оголосити про поступки з боку ЄС та України.
Юридично ці поступки були оформлені у рішенні голів держав та урядів країн ЄС, ухваленому 15 грудня.
То в чому ж полягає компроміс?
Торік “Європейська правда” публікувала детальний “розбір польотів” (див. статтю “Що пообіцяли Нідерландам за асоціацію? Аналіз ризиків та змісту угоди”), та зараз варто нагадати основні її тези.
Україна не підписувала цей документ. Він не вносив жодних змін до угоди. Однак інші держави-члени Європейського союзу гарантували своєму виборцю, що асоціація з Україною:
1) не пов’язана з членством України в ЄС;
2) не містить положень про свободу руху осіб (тобто не передбачає право на працевлаштування та проживання);
3) не містить положень про спільну оборону України та ЄС;
4) не надає Україні доступу до структурних фондів ЄС;
5) одним із найважливіших елементів співпраці з Україною є боротьба з корупцією.
Цього виявилося достатньо, щоби переконати нідерландського виборця, що його думку не проігнорували. Та попри суворість цих формулювань, ми маємо всі підстави стверджувати:
розблокувавши асоціацію, Євросоюз не зрадив інтересів України.
Річ у тім, що угода і без того відповідає всім без винятку переліченим пунктам. Тобто нічого нового брюссельська домовленість не додала. Та найголовніше: документ, підписаний у Брюсселі 15 грудня, не обмежує подальше зближення України та ЄС.
Приміром, він каже, що асоціація не дає гарантій членства – але ніде не сказано, що таке членство є неможливим. Те саме з відсутністю безпекових гарантій, автоматичного права на працевлаштування в ЄС тощо. Лідери ЄС лише виступили в якості колективного “Капітана Очевидності”, задекларувавши відсутність того, чого і так не було в угоді.
Варто визнати – пішовши на такий “компроміс”, прем’єр Нідерландів Марк Рютте сильно ризикував. Вже згодом, під час дебатів у нідерландському парламенті, його опоненти жорстко критикували за досягнення “угоди”, яка нічого не змінила.
Піти проти волі виборців напередодні парламентських виборів – чималий ризик для будь-якого політика в демократичній країні.
Чому перемогли?
Але зрештою нідерландський компроміс завершився спільною перемогою ЄС, України і Нідерландів. А “зелене світло” для асоціації не допомогло нідерландським популістам перемогти на парламентських виборах.
Важливу роль тут зіграв… російський слід минулорічного референдуму.
В лютому ЗМІ з’ясували, що з кампанії проти асоціації з Україною, яка активно велася у 2015-2016 роках, стирчать “російські вуха”. (детальніше про це – в розслідуванні “Як фальшиві українці вплинули на референдум у Нідерландах”).
Це розслідування оприлюднили 16 лютого, цей день також можна вважати поворотним у долі української угоди.
Інформацію про те, що росіяни втрутилися у внутрішні справи Нідерландів, не здивувала українців (до слова, ЄвроПравда наводила дані про втручання росіян ще під час кампанії, див. статтю “Україна нам до лампочки” – репортаж про останні дні агітації у Нідерландах”).
Але в Нідерландах багато хто сприйняв це як ляпас.
А рівно за тиждень після публікації розслідування, 23 лютого, нижня палата нідерландського парламенту сказала “так” асоціації. Голоси за неї віддали 89 депутатів, проти – 55.
Звісно, лишається питання – чи не буде прихованих негативних наслідків від брюссельської заяви, датованої 15 грудня?
Так, положення Угоди не змінилися ані на йоту, але не всі будуть вдаватися у деталі. Натомість критики тепер мають підстави говорити, що Україна “отримала несправжню асоціацію”. Не маємо великого сумніву, що російська пропаганда буде поширювати саме таку думку.
Що далі?
До речі, юридично ратифікація нашої угоди ще не завершена. Тепер уряд Нідерландів має передати Угоду на підпис короля, а далі – передати в Раду ЄС ратифікаційні грамоти.
Але головне те, що політичних рішень у Нідерландах вже не буде, залишилися тільки формальні. Так, доведеться зачекати, але загрози зриву немає.
Нині Угода про асоціацію між Україною та ЄС перебуває у статусі тимчасового виконання; після завершення всіх процедур вона стане чинною. Це не змінить параметри Зони вільної торгівлі (хоча відкриє для Києва деякі можливості). Насамперед новий статус асоціації вплине на секторальну співпрацю між Україною та ЄС. Детальніше про зміни, що чекають на нас – у матеріалі, який буде опублікований днями на “Європейській правді”.
Чи зможе Україна згодом претендувати на членство в ЄС?
Відповідь на це питання насамперед залежить від нас самих. Від реформ у країні. У тому числі – від успіхів країни у реалізації Угоди про асоціацію.
Тієї самої угоди, яку рік тому дехто вже збирався ховати.
Через Нідерланди ми втратили півтора роки, але ми продовжуємо рух у правильному напрямку.
Шукайте деталі в групі Facebook
