“Мама не живе тепер з нами, бо вона на заробітках в Італії”: розповідь маленького школяра

Я живу зі своєю бабусею, яку дуже люблю. Вона для мене і мама, і тато, і найкращий друг. У щоденній молитві, звертаючись до Всевишнього, я прошу для неї хоч трохи здоров’я, бо вона має хворе серце. Бабуся моя виростила п’ятьох дітей, серед них і мою маму.

Мама не живе тепер з нами, бо вона на заробітках в Італії. Коли приїжджає у гості додому, то каже, що Італія дуже гарна, сонячна країна. Але для мене ця країна чужа, далека і зовсім не сонячна, бо вона забрала мою маму. Я щодня чекаю на неї, вона часто дзвонить додому, я чую її лагідний голос, але не бачу її добрих синіх очей.

…Коли я виросту і у мене буде сім’я, то ніколи не зможу залишити власних дітей напризволяще, бо сам знаю, як гірко бути змалку без тата.

…Хочу, щоб була справедливість, і щоб діти не поступали у ВУЗи за гроші, тому що з таких спеціалістів мало користі. Так каже моя бабуся. Та і, зрештою, я сам це розумію. Цінуватися повинні справжні знання, а не долари чи євро. Моя мама дуже добре вчилася колись у школі, але що з того вийшло? Абсолютно нічого. Вона поїхала в Італію у пошуках грошей для моєї кращої долі. Заради грошей вона багато терпить. Вона працює санітаркою у лікарні, доглядаючи хворих, піклуючись про них, їхнє здоров’я. Це несправедливо, це навіть образливо, що у своїй державі людина не має роботи, не може прогодувати одного сина і себе. Страшно також, коли молоді люди часто не можуть знайти місце праці після закінчення навчання. А як жити? Піти красти чи стати «бомжем»? Та це не вихід! Це – великий гріх перед Богом, перед собою і перед людьми.

Валентин, учень 5 класу, с. Давидівці, Чернівецька обл.