То я сиділа сама в квартирі голодна, їсти зовсім не було. Вже хотіла ВЕНИ РІЗАТИ, віриш, дівчинко, то вже б і порізала…

– Ой, які ж в нас люди добрі, які хороші люди! Якби не люди, не знаю, щоб я робила. Уже померла би давно, – чимчикує по дорозі старесенька, як світ, згорблена й скрючена майже до землі бабуся. Та й заводить зі мною розмову.

Типова, на превеликий жаль, історія. Донька із зятем продали її квартиру в іншому місті, купили їй меншу, решту грошей забрали собі, бо їм же потрібніше, а нашо гроші тій бабці. А пенсію наші бюрократи два місяці не можуть переоформити на нову адресу.

– Я вже хотіла піти НА РОБОТУ, так мене не взяли, кажуть, у вас хребет кривий, ви хворі, не можемо взяти… А так я би працювала, я не лінива… То я сиділа сама в квартирі голодна, їсти зовсім не було. Вже хотіла ВЕНИ РІЗАТИ, віриш, дівчинко, то вже б і порізала… А потім думаю – вийду на вулицю, попрошу в когось під магазином хоч на буханку хліба… І мені всі дають, віриш, жодного разу так не було, щоб я попросила в людей, і мені не купили хліба… А одна жіночка взагалі, послухала мене, та й пішла, та принесла цілу торбу продуктів… Такі хороші в нас люди, такі добрі! Щоб я робила!..

А тувідкриваєш фейбучик – і наче паралельна реальність. “П’ять тисяч гривень – це не зарплата”, “Вже давно ніхто не їсть просто щоб втамувати голод” і т.ін. Божевілля якесь.

Люди, частіше озирайтесь навкруги. Світ не зовсім такий, яком ви його бачите на екрані свого айфону. І комусь в цьому світі може бути потрібна ваша допомога.