Це було неземне кохання. Ще із шкільної парти всі заздрили цій парі. До школи – разом, додому – тільки удвох, навіть у педагогічний вуз вступили одночасно і на один факультет – історичний.
– Це буде найщасливіше подружжя, – казали в один голос викладачі.
Хоча хто б міг подумати, що подружжям вони стануть, коли їхньому синові виповниться… сім років.
Спокусився на гроші майбутнього тестя. Романко та Ірина й додому у село разом їздили. Їхні батьки вже давно стали називати одне одного сватами.
Автор: Маргарита Івановська, Рівненська область, Вісник.К.
– То коли ж весілля? – допитувала сина Романова мати. – Або бери, або не позор дівчини.
– Встигнемо, не переживай, – відмахувався Роман.
І знову йшов на подвір’я Ірининих батьків, де з дівчиною проводив дні та ночі. Коли ж закінчувалися вихідні, вони поверталися у місто.
Перші чотири курси обоє закінчили успішно. А на п’ятому розподіл на практику отримали у різні райцентри.
– Що ж це таке? – шептав Роман Ірині перед розлукою. – Як я без тебе буду? А може, попросити в деканаті, щоб ми десь ближче були?
– Не треба. То буде наше випробування, – усміхалася дівчина. – Чи ти проти випробувань і так впевнений у своїх почуттях?
І подивилася на хлопця такими очима, що йому здалося, ніби він поринув у цю голубінь. Того вечора він цілував ті очі донестями.
А вже на ранок автобус віз їх різними напрямками. Ірину – у віддалене село такого ж віддаленого району, Романа – у райцентр (йому пощастило більше). Він потрапив у школу і зразу ж попав під “приціл” молодої симпатичної дівчини. Вона без зайвих сентиментів перейшла на “ти” і запропонувала:
– Давай підемо увечері в кафе. Я маю море вільного часу. До речі, і сама вільна– таємничо підморгнула хлопцеві.
Після вечері в кафе була кава вдома у Руслани. Хлопця вразили апартаменти, де мешкала дівчина з батьками.
– А ти розкошуєш, – мовив Роман.
– У мене ж батько начальник у районі, а я – єдина донька.
Чи то голова від цього в Романа закрутилася, чи він уявив своє безтурботне майбутнє, але через місяць нашвидкуруч відгуляли весілля. Тільки батьки хлопця чомусь не раділи одруженню сина, а весела молода дружина їм видалася розпещеним дівчиськом. Хіба ж таку невістку вони чекали?
Вагiтна і дружина, і колишня дівчина. А Ірина, діставшись до села, зразу ж почала працювати. Поселилася у шкільному багатоквартирному будиночку.
– Ми молодих приймаємо, працюйте – і квартиру отримаєте, – сказав директор.
Така перспектива дівчину приваблювала. “А може, й Роман сюди переїде, то ж добре: і робота, і квартира”, – думала Іра. Через два місяці вона зрозуміла, що вагiтна. Написала на адресу школи, де працював Роман, йому листа. “Зрадіє і зразу ж приїде, адже вже три місяці не бачились. І не писав”, – думала.
Спозаранку, прокинувшись і солодко потягнувшись, Руслана притулилася до чоловіка:
– Щось мені недобре. Мабуть, вагiтна.
Від несподіванки у Романа й сон пропав:
– Не чекав. Але нехай буде дитинка.
Зібравшись, побіг до школи. “Буду батьком, буду батьком. І хто народиться?” А на порозі його вже чекала листоноша:
– Вам лист. Від якоїсь Ірини.
Кpoв вдарила у голову. Швидко розірвав конверт, а там такий знайомий почерк: “Дорогенький мій, я сумую, цілую твої очі. Я хочу, щоб і в нашого малюка були такі ж, як і в тебе.”
– Ти що, заснув? – торкнулася Руслана Романового плеча. – Знаєш, я йду і думаю, що мій батько, коли дізнається про онучка, нам хату купить.
Лист від Ірини Руслан зім’яв за спиною і відповіді дівчині не дав. Лише на третьому місяці вагiтності Іра дізналася, що Роман одружений. Навіть після такої звістки й думки не мала, щоб позбутися дитини. “Буду народжувати” – вирішила.
А Романовій дружині наpoдити дитину не судилося. Через три місяці стався вuкuдeнь. Роман втішав дружину, але завaгiтніти вона більше не могла.
Проте хату батько все ж купив для Романа і Руслани.
Підпалила хату розлучниці. Минуло три роки, як Ірина народила сина. Працювати лишилася у тому ж віддаленому селі. Якось на курсах в обласному центрі познайомилася з неодруженим чоловіком. Він, як і колись Роман, задивився на ті великі сині очі. Листувалися. А якось Віктор приїхав до Ірини в село.
– Давай одружимося. І сина твого як рідного любитиму. Та й роботу тобі вже в райцентрі у школі знайшов. І сусіди у нас також вчителі. Є з ким дружити.
Весілля не було. Вони просто перевезли у Вікторову оселю речі. Та й його батьки не проти невістки. А Ірині на сеpці було важко, ніби чуло воно біду.
У перший же день роботи Віктор радо знайомив усіх з дружиною:
– А то мій друг Роман, – підвів до чоловіка, котрий дивився розклад уроків на стіні.
Ірина ледь не втратила свідомість. Роман! Мовчав і він, потупившись. Лише згодом Іра все ж наважилася зізнатися чоловікові, з ким вона працює в одному колективі і з ким живуть на одній вулиці.
– Одне тільки прошу, не кажи, що то його дитина, – попросив чоловік.
Для Романа почалися неспокійні дні. Руслана помітила це. А одного разу, коли Ірина із садочка вела дитину, якось дивно на неї подивилася: “Геть як малий Роман на фотографіях. І в мене така б уже була”. І поділилася своїми думками з Романом. Наступного дня він вже неквапом йшов біля дитсадка, щоб зустрітися з Іриною та дитиною. Коли побачив обох, перегородив їм дорогу. Пильно подивився на малого – і все зрозумів.
Для Іри доля підготувала нове випробування: одне за одним злягли батьки Віктора. Вона доглядала за ними, як за малими дітьми. Вони помepли за один рік. Від тих переживань і двох похopoнів занедужав і Віктор. Він в’янув повільно. А через якийсь час Ірина почула вирок медиків: у чоловіка невиліковна хвороба. За рік його не стало.
А Роман тим часом втратив спокій: його мучило сумління, і він все частіше проходив біля садочка, де бавилися діти. Якось прийшов в будинок Ірини і на колінах просив у неї прощення.
За вікном у темряві ніби промайнула чиясь постать. То Руслана, здогадуючись про минуле чоловіка, стежила за ним. І увечері, коли Ірина пішла до однієї жіночки по молоко, та підпaлила хату суперниці. Ірина, побачивши дим, не йшла – летіла додому (у спальні спав синочок). Стіни кухні вже добряче зайнялися. Вихопивши дитину, Іра вибігла з оселі. Що було потім – не пам’ятає. Пожeжні, люди, щось кричав Роман. Не чула! Тільки дивилася в його очі.
Після тієї тpaгедії Ірина із сином виїхала із селища. Через півроку зник і Роман. Кажуть, він поїхав за Іриною – і тепер всі троє живуть у Одесі. І це правда. Бо батьки Ірини, зустрівши маму Романа, завжди привітно вітаються:
– Доброго дня, свахо. Як здоров’я? Діти вам не написали? Не переживайте, дадуть вісточку. А нам вчора лист прийшов. Внучок наш вже у першому класі.
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…