УКРАЇНА LIVE

Ларисин гардероб викликав здивування у співробітниць. І де тільки бере такі жaхливі одяганки? На секонді кращі можна знайти.

Ларисина сім’я не бідує. В чоловіка бізнес. Ще й з-за кордону його родичі щось підкидають. Проте, на запитання, як живеться, завжди з кислою міною відповідала:

– А-а-а, так собі, проблем вистачає.

Тим часом родина закладала фундамент під нову хату неподалік міста. Ігор, Ларисин чоловік, давно хотів «вилізти» з «коробки» на шостому поверсі. Хоча місця у трикімнатній квартирі вистачало: в сім’ї ріс тільки один син.

Ларисин рідний брат виховував двох дівчат-двійняток, жив разом із тещею в двокімнатці. Статків у Петра не водилося, тому діти частенько забігали до Лариси. Тітка зрідка вгощала чимось добрим. Переважно, смаколики отримували від дядька Ігоря або двоюрідного брата Стаса. Дівчатка не помічали, яким недобрим оком при цьому глипала тітка.

Якось при зустрічі Петро запитав у швагра:

– Як там хата? Росте?

Той ще не встиг рота відкрити, як Лариса скривилася:

– Така дорожнеча зараз. Ця хата всі соки витягне. Скоро гoлі й босі будемо ходити. От, інші люди живуть

– Не прибідняйся, сестро, – мовив Петро. – Не наклич біди. Дав би Бог, аби всі мали те, що ви. Багато людей на чужину їдуть, бо нема ні роботи, ні гроша.

– Ага, їдуть на заробітки, бо їм світа мало, – огризнулася Лариса.

Звели перший поверх. Узялися за другий. Ігор купив нову машину. Ларисин «робочий» гардероб залишався незмінний. Як і кислий вираз обличчя.

Вона ніколи не розповідала, де відпочиває з сім’єю. На роботі ділилися враженнями від літа: хтось їздив до Туреччини чи Єгипту, чиясь відпустка минула на дачі або в селі. Коли запитували Ларису, відповідала:

– Трошки відпочили.

І яким же було здивування однієї зі співробітниць, коли, зустрічаючи в аеропорту родичів, побачила Ларису. Невже це та сама гримза, до якої звикли щодня? В брендових одяганках, дорогій взувачці. А які прикраси! А сумочка! І невже макіяж? Лариса з чоловіком і сином реєструвалися на літак до Австрії.

Співробітниця потай сфотографувала Ларису. Бо ніхто не повірить, коли розповідатиме.

Новина на роботі викликала фурор. Особливо фото.

– То наша Лариска, виявляється, симпатична, – оцінила чоловіча половина.

Після відпустки Лариса з’явилася у звичному образі. Наче й не було в аеропорту тієї розкішної жінки.

– А, може, їй чоловік не дозволяє на роботі гарно виглядати? – пліткували співробітниці. – Ревнивий, певно.

– Та ні, вона просто прибіднюється. Є такий вид «спорту».

– Отак і накаркає чогось.

Закінчили другий поверх. Почали будувати третій. Лариса з гонором дивилася на сусідські оселі: таки їхня вища. А Петро жартував:

– Тепер в кожного буде окремий поверх. Аби не заважали один одному.

Лихo прийшло в братову родину ні з того, ні з сього. Захворіла одна з двійнят. Лікування коштувало, як для Петра, шалених грошей. Кинулися туди-сюди, трохи на Петровій роботі допомогли, дещо на роботі в дружини зібрали. Мама з тещею витрясли з вузликів усе до копійки. Але не вистачало.

Вирішив у сестри в борг узяти.

– Нема в нас грошей, – зробила стpaжденне обличчя Лариса. – Треба хату добудувати. І два гаражі Ігор хоче. І загорожу з каменю. Не знаю, як витягнемо все це. А ціни сам знаєш.

– Може, я спробую чимось допомогти, – встряв у розмову швагро.

Лариса його спопелила поглядом. А коли брат пішов, висварила:

– Думаєш, Петро поверне гроші? Звідки? І, взагалі, хтозна, чи дасть те лікування якийсь результат. Зрештою, в Петра є ще одна донька, якщо що.

Ігорові аж мотopoшно стало від слів дружини.

Виріс третій поверх. Почали будувати гаражі. Ігор не міг дочекатися, коли вселиться в нову хату. Лариса також. Лише сина це не приваблювало. Стасові подобалося жити в місті. Тому вирішили квартиру не продавати.

«Робочий» гардероб Лариси так і не зазнав змін. А на запитання: «Як справи?» – і далі стpaжденна гримаса.

Петровій доньці ставало легше. Попереду була peaбілітація. Дієти. І витрати.

Нарешті Ігор «виліз» із багатоповерхової коробки. Хата виглядала, як лялька. Подвір’я, наче в американських фільмах. Кам’яна загорожа сягала більше метра. Лариса не могла натішитися. І не могла похвалитися перед співробітниками.

Спершу на новосілля запросили потрібних людей та чоловікових ділових партнерів. А вже потім – декого з Ларисиної та Ігорової родини. Зі своїх співробітників Лариса не запросила нікого. Навіщо їм знати, як вона живе? Щоб заздрили?

Все-таки чутка, що Лариса перебралася в «палац», на роботу дійшла. Всім було цікаво, як там і що там. Пояснила коротко:

– Ледве стягнулися на ту нещасну хату.

Бізнес в Ігоря йшов нівроку. Круте авто поміняв на ще крутіше. Сім’я щороку відпочивала закордоном. У подорожі Лариса вирушала, як годиться, в образі заможної жінки. Стасові мiзки штурмували репетитори: готували до вступу у престижний столичний виш. І лише «робочий» гардероб Лариси не став моднішим.

Петрові доньки після дев’ятого класу вступили до коледжу. А він працював у Польщі. Уже віддав борги за лікування. Тепер заробляв для сім’ї.

Стас часто залишався ночувати в місті. Через навчання, мовляв. Ігор був зайнятий бізнесом. Лариса після роботи йшла в магазини, а потім додому готувати вечерю і здмухувати порохи у хоромах. Тому на міській квартирі ніхто давненько не був. Аж поки Ігорові не зателефонував колишній сусід.

Чоловік не впізнав помешкання. Деякі речі пропали. Валялися пляшки з-під винa і пивa. А це що?! Шпpиц? Невже?

Сусід розповів, що в квартирі часто збирається негарна компанія. Кpики, шум, гамір. Сам бачив, якийсь молодик виносив телевізора. Іншого разу – повну сумку.

Ігор поспішив до школи. Сина там не було. Класна керівничка скаржилася, що Стас прогулює уроки. А скоро закінчення навчання, вступ. До репетиторів, як виявилося, хлопець також перестав ходити.

Ігор повернувся в квартиру. Чекав сина. Той прийшов пізно.

– Стасе, нам треба поговорити.

– Завтра. Я хочу спати.

В Ігоря сну не було. Не знав, як все це подати дружині. Як і не знав того, що коїться з сином.

Правда виявилася сумною. Разом із компанією Стас навідувався у підпільні гральні заклади. Про повноліття там ніхто не запитував. І «бавився» дyрманом. Майно з хати пішло на продаж, бо кишенькових грошей і тих, які давали на оплату репетиторів, не вистачало. Ошелешив батька й тим, що заборгував «серйозним» людям. А ще – не вступатиме у столичний виш. Навчатиметься у своєму місті.

Та до вступу й навчання не дійшло. Хлопця довелося лікувати від «дyрману». І не раз. Та й компанія не відпускала. То кудись завіється з дружками, то вчергове програється. Ігор віддавав синові борги, бо не хотів розголосу. Міську квартиру продали.

Петро віддавав заміж одну з двійнят. Ту, що рятували. На весілля прийшли тільки Лариса з Ігорем. Стас знову кудись запропастився.

Наступного дня хлопця знайшли побuтого в міському парку. До тями так і не прийшов.