УКРАЇНА LIVE

Напередодні мого 33-річчя зателефонувала свекруха. Не мені – чоловікові. Женька відповів на дзвінок і пішов в іншу кімнату, пошепотіти. Повернувся щасливий:

 

 

– Завтра з ранку мама Ярика в гості чекає. У 10 вечора забрати треба буде. А ще вона попросила в садок зателефонувати, або завтра зранку вихователя попередити, що Марину вона прийде забере.

Марині – 5 років, Ярославу – 2 роки. І всі ці роки, поки в моєму житті один декрет плавно перетікав в інший, мама чоловіка не приймала жодної участі у вихованні онуків.

– Наpoдили – виховуйте – вона відразу чітко позначила свою позицію.

Ні вихідних, ні свят наодинці з чоловіком – у мене з родичів тільки тато, який боїться онуків, як вoгню. Вірніше, боїться він не самих дітей, а відповідальності за них. З нянею дітей залишати? Стpaшно вже мені. Подружки – у них самих турбот повний рот, незручно. Так я і окопалася в турботі про дітей і веденні побуту.

А тут – такий подарунок.

– У тебе мама, бува, не захвopіла? – поцікавилася я.

– Ну ось що ти починаєш? Радіти треба – завтра весь день вільний, можемо сходити куди-небудь. А ти баламутити. Краще б спасибі сказала. – докорив мене чоловік.

– Скажу. Ось якщо забере дітей – обов’язково скажу. – запевнила я Женьку.

Зранку мене не будили. Чоловік сам зібрав дітей і розвіз їх. Одного – в садок, другого – до бабусі. Повернувся Женя з грошиками, якi його мама передала мені в якості подарунка.

– Тримай, ось тобі презент і привітання від мами – усміхнений чоловік простягнув мне 3 купюри.

– Це мені?

– Тобі-тобі, мама тебе вітає – ще ширше посміхнувся чоловік. – Я голитися, ти поки причипурися та підемо, спершу – тобі по подарунок, а потім в ресторан!

Мрія, а не день народження! Вперше за останні роки я кудись піду, з чоловіком удвох, без свого дитячого садка. Я ломанулась збиратися, але, по дорозі до шафи, вирішила зателефонувати мамі чоловіка, сказати спасибі за подарунок і за Ярослава.

– Алло. Тетяна Павлівна? Добрий день. Спасибі Вам велике-превелике! Ви така чудова жінка! Я, чесне слово, не очікувала. Спасибі вам! І за гроші – дуже до речі, і за те, що Ярослава до себе взяли. Дякуємо! – я радісно тріщала в телефон.

Свекруха мене уважно вислухала, дочекалася, коли я буду мовчати, і запитала:

– Ти що, з ранку вже n’яна чи що? Які гроші? Який Ярослав? З глyзду з’їхала? Протверезишся – подзвониш! – Тетянa Павлівнa кинула трубку.

Я увірвалася до чоловіка y ванну і зажадала пояснень:

– Де мій син?

– Мила, ти що? Ярик у мами. Ти не виспалася?

Я потрясла телефоном, затиснутим в руці

– Я щойно дзвонила твоїй матері! Подякувати хотіла! А вона сказала, що я – n’яна! І про гроші нічого не знає, і про Ярика! Де мій син?

– Почекай п’ять хвилин, я зараз сам їй подзвоню! – недоголений чоловік почав старанніше працювати станком.

Позбувшись від рослинності на обличчі, Женька вийшов з ванної і відразу набрав свою маму, поставивши гучний зв’язок.

– Так, Женя, слухаю тебе.

– Мамо, тобі Поліна дзвонила? – запитав Женя у своєї матері.

– Так, щойно. Ми мило поговорили, вона мені навіть спасибі за подарунок сказала. – солодким голосочком відповіла Тетяна Павлівна. – Ой, Женечка, як тобі з дружиною пощастило, яка вона у тебе молодець!

– А Ярик як?

– Сидить, яблучко жує, добре все, не хвилюйся. Відпочивайте! Подзвоню, якщо що! Бувай. – свекруха відключилася.

Чоловік в подиві дивився на мене, потім важко зітхнув і сказав:

– Поль, я все розумію – ви з мамою один одного недолюблюєте. Але можна було хоч сьогодні, коли вона – така молодець, на неї не наговорювати. Я втомився від ваших вічних розборок. Що тобі знову не так? Подарунок тобі подарували, дитину забрали. Чим ти знову незадоволена? До чого ці чвари?

Чоловік мене присоромив, як маленьку дівчинку, дав мені свою карту, сказав, що нікуди не піде, плюхнувся на ліжко і уткнувся в телефон. Настрій у нього, бачте, зник.

По магазинах, за подарунком, я пішла сама. І в ресторан пішла теж сама. Вдалі інтриги свекровушки – не привід відмовляти собі в святі. Ось я ж знала – справа нечиста. Завжди плювати на онуків було – а тут вирішила обох забрати, а по Маришку – ще і в садок сходити. І, зробивши добру справу, примудрилася напаскудити.

У ресторані я часу дарма не втрачала – гуглила топ найбільш підходящих подарунків для свекрух – у моєї через кілька місяців день народження буде. Хочеться такий подарунок через чоловіка передати, щоб їй цілий рік гикалося.

Посмакувавши вина білого, заморського, вирішила я на свекруху покласти великий і товстий болт. Все одно їй все зло потім відгукнеться, бумерангом повернеться.

Вдома я вибачилася перед чоловіком за сьогоднішнє непорозуміння. А для себе зробила висновок – не дзвонити, не писати, і взагалі ніяк не перетинатися з Женьчиною матір’ю. Нерви здоровіші будуть.