«Мамо, відкрий, ми замерзли»: плакали сусідські діти

На вулиці лютий мороз, я ледве добігла з зупинки до під’їзду. А там переді мною постала знайома картина: сусідські дітлахи в стареньких демісезонних курточках не можуть достукатися до своєї квартири.

— Мамо, відкрий, ми замерзли.

— Що, знову заснула, не чує?

Восьмирічна Віка важко зітхнула і кивнула. Її чотирирічний брат був весь в сльозах і схлипував.

— Ходімо до мене. Зігрієтеся, і поїсти що-небудь знайдемо.

Хлопці потягли за мною по сходах на поверх вище.

Це був вже далеко не перший раз, коли п’яна мати відправляла дітей «погуляти», щоб зайнятися особистим життям зі своїм співмешканцем в знімній однокімнатній квартирі.

А закінчувалося все одним і тим же: напідпитку парочка засипала в теплій ліжка, а діти залишалися в під’їзді.

Одного разу, мені навіть довелося залишити їх у себе ночувати, тому що достукатися ми так і не змогли. Так вранці я ще й прочухана отримала від цієї горе-матусі, що, бачте, дітей її забрала без попередження.

Настала, напевно, пора скаржитися, поки не сталося чогось страшного. Гаразд влітку, а тут зима, у дітей і одягу то немає нормальної теплою, замерзнуть ще.

Ось і в цей вечір достукатися в квартиру ми з дітьми знову не змогли, хоча Віка сказала, що бачила здалеку, коли вони з братом ще гуляли, що дядько Вова, співмешканець її матері, вийшов з під’їзду і пішов кудись.

Мені це здалося дивним, але я подумала, що дівчинка могла і помилитися, раз бачила здалеку.

Мати не відкрила двері і вранці. Довелося дзвонити в поліцію, а на роботі просити адміністративний. Поліцейські їхали довго.

По приїзду, їм довелося зламати двері. Галина, мати Віки і Саші, лежала в ліжку і не рухалася, але була жива. Поліцейські викликали Швидку.

Що приїхав лікар діагностував у Галини то чи iнcyльт, то чи iнфapкт.

Було очевидно, що щось сталося з жінкою ще вчора ввечері, але так як своєчасно медична допомога надана не була, зараз вже шансів врятувати матір дітей було дуже мало.

Жінку відвезли в лікарню, а дітей дозволили поки залишити у мене. Мені довелося довго давати показання, підписувати якісь папери і допомогти скласти фоторобот співмешканця Галини.

Поліцейським потрібно було знайти цього чоловіка, щоб дізнатися чи не він заподіяв своїй цивільній дружині будь-якої шкоди, через якого вона зараз знаходилася в такому стані.

— Тітка Таня, а якщо мами не стане, dи залишите нас у себе назавжди? Я не хочу в дитячий будинок … по телевізору бачила, що дітям там дуже погано.

Віка дивилася на мене жалісливими очима, а я не знала, що їй відповісти. Мені було шкода цих дітей, але я і сама була не дуже благополучна.

Все життя я ростила свого єдиного сина одна, зітхнула тільки недавно, коли син закінчив інститут і влаштувався на роботу.

Хоч він і живе зараз в іншому місті, і утримує себе сам, але скоро, напевно, одружується і потрібно буде допомогти йому з квартирою і майбутніми внуками.

Ось всі ці думки я висловила слідчому, який запропонував мені оформити опіку, коли приніс новина про те, що сусідки Галі більше немає.

— Тетяна Петрівна, держава допоможе нам у цій благій справі. Ви будете отримувати пенсію по втраті годувальника на кожну дитину, та ще й допомогу на опікуваних дітей зараз не погане, впораєтеся.

Я все одно боялася, мені потрібно було порадитися з сином. У цей вечір я подзвонила йому і розповіла про те, що трапилося.

— Мам, вирішуй сама, але я б на твоєму місці погодився. Знаючи тебе, я підозрюю, що, якщо ти вчиниш інакше, то будеш потім мучити себе сумнівами, що вчинила не правильно. Нерви здадуть, збільшує ще, а мені здорова мати потрібна!

-Переконайтеся! Приїжджай тоді знайомитися з новими родичами.

Віка і Саша залишилися зі мною. Державної допомоги мені, дійсно, цілком вистачає на їх утримання, та й життя моє стало цікавіше і різноманітніше з цими хлопцями, я, ніби то, знову повернулася в ті часи, коли мій дорослий син був ще маленьким.