УКРАЇНА LIVE

Багатьох батьків хвилює питання привчання дітей до праці, і зрозуміло, що це поступовий процес, який починається з особистого прикладу, і зі спільною прибирання розкиданих іграшок.

Діти, у міру дорослішання, повинні розуміти цінність чужого і своєї праці, і добре, якщо цінність заробленої «копійки» вони теж будуть розуміти.

Зараз не рідкість, коли підліток вимагає новий смартфон, а батьки йому кажуть — а чи не хочеш сам на нього заробити? А кому-то і говорити не треба — сам розуміє. Тільки ось. Вчора читала роздуми на цю тему, на одному з форумів, і стало сумно.

У мене однієї є відчуття, що ніби нечистий вітер подув, і в нинішні часи хлинуло відчуття повернення в дев’яності?

Ні, це не тільки по новинах видно, хоча я вже давно вважаю, що якщо ставити діагноз по ним, тобто якщо коли-небудь, років через сто-двісті хтось захоче це зробити, то висновок буде один: «Якісь психопати! »

У наш офісну будівлю, так схоже на Вавилонську вежу, часто приходили і підлітки, і навіть діти в пошуках «роботи». Ну як діти? Так діти! Років десять-одинадцять — а хто вони?

— Тітонько, вам оголошення не потрібно розклеїти?

Іноді — потрібно. Мені подобалися ці діти, і я дуже шанобливо до них ставилася. І не скажу, що це були діти з неблагополучних сімей. Загалом, настрій у мене був хороший до цього явища.

Тоді я ще жила з чоловіком, і ось одного разу літнім вечором пролунав дзвінок у двері. Я відкрила, дивлюся — хлопчик років семи, дівчинка — помітно старше його, років на п’ять.

— Діти, ви до кого?

Хлопчик дивиться на мене, потім на дівчинку, і питає:

— А бабусь тут немає?

Я здивувалась.

— Ні, — відповідаю.

— Шкода. Тітонька, а вам не винести сміття? Зовсім. Недорого. У магазин сходити не треба?

Тут чоловік вийшов, подивитися, з ким я розмовляю. А я вся така розцвітаю, і кажу, що ні, не треба … Але руки вже потягнулися до гаманця, бо ж не від хорошого життя діти ходять ввечері по домівках, щоб винести сміття. Дістаю гроші, а дівчинка говорить:

— Тато нам забороняє просто так гроші брати. Їх заробити треба.

А я навіть і не знаю, що відповісти на це. Так несподівано. Але здорово адже?

— Це вас тато посилає працювати? — запитав їх чоловік.

— Ні, але він не проти.

— А ви самі це придумали? Сміття виносити?

— Ні, тату допоміг.

Ну, я тут знову думаю, який хороший, правильний тато. А чоловік насупився, недобре і починає нагадувати. І я не можу зрозуміти, чому? Що тут такого?

А він продовжує свій допит:

— А ви де живете? Дайте номер телефону.

Дівчинка йому відповіла:

— Недалеко живемо, а навіщо вам телефон?

— З татом вашим хочу поговорити.

— А навіщо?

— Треба.

Тут я вже встряла:

— Чого ти до дітей причепився?

Він нічого не відповів мені, але номер отримав, в результаті.

Діти пішли. А чоловік сів у крісло, зняв трубку, набрав номер.

— Алло, доброго дня! Представився. Ваші діти зараз заходили. Це ви їм таку роботу придумали? Ні, все добре, ніхто нікого не обдурив. У вас гарні діти, бережіть їх. В тому сенсі, що ви може не в курсі, але у нас складна кримінальна обстановка в місті. Зараз вечір вже, так, я знаю, що літо, але стривайте!

-У вас є впевненість, що в квартирах, за якими вони ходять — не опиниться кримінальників, п’яних, збoчeнцiв, в кінці кінців. Морально-етичних виродків? Чи не думали? Даремно. Подумайте про це. Придумайте їм яку-небудь іншу роботу, щоб по квартирах не ходили. Так, всього вам доброго.

Ну, тут я все зрозуміла. Чоловік мав рацію, а я якось і не подумала про це. А він мені ще потім і лекцію прочитав, про безпеку і дурості деяких батьків. Хоча я і так все зрозуміла.