УКРАЇНА LIVE

Новорічно-Різдвяні свята незвичайні і магічні. Саме тоді збуваються найзаповітніші мрії та потаєні бажання, зцілюються важкохворі та знаходять другі половинки самотні. Своєю історією зцілення поділилася ковельчанка Ніна Валешкович, яка в 38 років вийшла від гінeкoлога з лікарні з діагнозом «злoякісна пуxлина» та призначеною опеpaцією.

«Зовсім по-іншому відчувається плин часу, коли виходиш від лікаря з діагнозом «рaк шийки мaтки» і розумієш, що грошей на лікування немає, і родичам про хворобy ти сказати не можеш. З цього моменту кожен день, прожитий на землі, стає безцінним, – розповідає Ніна.

– Повідомити про хворобу мамі, яка з підвищеним тиском важко переносила недавню смеpть мого тата і її чоловіка, я не могла, та й сестрі, яка була на 8-му місяці вагiтності, говорити не стала».

До хвороби Ніна була невіруючою, але в церкві на службі у свята стояти любила – якось добре ставало на душі. А знайомі їй порадили на молебні напередодні дня опеpації підказали їй взяти благословення у священика саме в Києво-Печерській лаврі.

«Правда, в лаврі на службі чомусь було важко, хоча в інших церквах цієї тяжкості не помічала. Якось поставила це запитання священику, на що той відповів: «Ви не думали ніколи, що в монастир люди йдуть з бідами і нещастями, коли їм дуже погано? Тому і стояти там так важко».

Тепер я розумію, що це дійсно так – в монастирі і моє життя вимолили. Коли я дізналася про свій діагноз, стояти на службах в лаврі більше не було важко, а навіть добре», – говорить Ніна Григорівна, посміхаючись. Але грошей на лікування не було.

Скромної зарплатні не вистачило навіть на оплату одного припікання. У той час колишня начальниця Ніни, дізнавшись про діагноз, дала в борг грошей, скільки було потрібно: «Так Господь дав мені хворобу, дав і на хворобу». Лікування тривало порівняно недовго – чотири з половиною місяці. Весь цей період її опpoмінювали, а в останній тиждень, саме на Новорічно-Різдвяні свята, робили хімioтерапію.

«Процедури були дуже болючі. Деякі жінки втрачали свідомість: біль був такий, ніби по живому шматок м’яса відривають. Я вважаю, що все витримала завдяки молитвам святих отців в Києво-Печерській лаврі, а також завдяки відвідуванню молебнів в печерах», – говорить жінка. Молитви приносили полегшення, давали сили переносити біль.

Лікар потім сказав їй: «Нам би всіх таких терплячих хворих, як ви». Ніна кликала з собою в печери Києво-Печерської лаври інших пацієнтів, але ніхто не ходив так часто, як вона. Хтось, знесилившись від хворобливого лікування, починав ходити до знахарів, шукав інші способи лікування. Але, як правило, ці пошуки закінчувалися дуже сумно.

«Насправді ніякі «знахарі» не допоможуть, – впевнена Ніна Григорівна, – тільки лікарі і церква. Тож не дивно, що саме день Різдва Господнього вважаю днем власного одужання від смepтельної хвороби». Після недуги Ніні дали інвaлiдність – третю групу, з нею вона прожила два роки.

У Києво-Печерській лаврі жінка потрапила в середовище віруючих людей, які допомогли прийти до розуміння таїнств, сенсу життя, вічності душі, ділилися з нею духовною літературою. Поступово вона дізналася, що таке літургія. Після причастя її самопочуття поліпшувалося.

Хвороба, правда, дала ускладнення на щитоподібну залозу, Ніна схудла на 12 кілограмів, але коли ходила на молебні, після помазування ставало легше. Жінка пропила гоpмони для щитовидки, здала аналізи – результати в нормі. Зробила УЗД серця. Лікар здивувався, адже після таких ліків бувають зміни в міокарді. І щитовидка нормалізувалася, і гоpмонів вона більше не п’є.

Правду про свою хворобу Ніна сказала родичам тільки через три роки – і вони не повірили. Після виписки з лікарні жінка проходила обстеження кожні півроку, потім раз на рік. В останній раз їй сказали прийти через рік-два. Це означає, що вона повністю здорова.

Зараз у Ніни Григорівни все добре, на третій рік після хвороби зняли інвалідність. Лікар, який спостерігав за її станом весь цей час, дуже здивувався повному видужанню. А священик сказав, що це сталося завдяки молитвам священиків лаври.

«Я вважаю свою хворобу тим шляхом, яким Господь привів мене до віри, до спасіння душі. А вів давно: колись мені дуже припала до душі Казанська ікона Божої Матері на листівочці, що залишилася після бабусі. Я її зберігала, і саме в день свята Казанської ікони Божої Матері, через багато років, у мене з’явився духівник. Думаю, Господь вів мене до порятунку особливим шляхом, нехай навіть і через хворобу. Він кожного з нас веде, але іноді ми цього просто не помічаємо», – сказала на завершенні розмови Ніна Валешкович.