УКРАЇНА LIVE

— Вам потрібна відверта розмова чи пафосні фрази? Якщо відверта, то, ви ж знаєте – це має залишитися таємницею? – каже охоронець столичного супермаркету “Фоззі”. – Руководство забороняє нам говорити, це прописано у правилах.

Новорічний кошик у “Фоззі” на перейменованій з Петрівки станції метро Почайна виявився найдешевшим серед решти київських маркетів. Традиційне українське новорічне застілля – з ікрою, шампанським, горілкою і маринованими огірками – можна зробити за 850 грн.

— З економічною ситуацією, яка є в нашій страні… Крадуть. Від 13 до 75 років – спектр широкий. Нарізку, маленькі кусочки сиру, – показує пальцями. Має чорну бороду На шиї – чорне татуювання з двох симетричних птахів. У вусі дірка від сережки. За професією, каже, поліграфіст. – Наркомани тягнуть коньяк, щоб виручити за це якийсь прибуток. В основному цуплять дорогу ковбасу та консерви, “елітку”, щоб випити. Але ж знаєте, бабця кусочок ковбаси ворує – то гріх, але як можна ображатись. Робить це від того, що хоче їсти. А як юнак тягне коньяк за 700-800 грн, щоб купити наркотичних речовин – справа інша. Було раз: син із матір’ю. Побачили в відеокамери: матуся наховала три-чотири консерви, ковбасок сирокопчених, печінку тріски — по мєлочах, але ж дороге! — а син навіть і не знав! Як приїхала міліція, то вона як дала драла через чорний хід! І сина бросила.

Каже, жінки цуплять лаки, колготки, фарбу для волосся, помади. Діти тягнуть цукерки дрібні, шоколадки, маленькі іграшки. Чоловіки – спиртне. Навколо червоніють оголошення про акції, але людей мало – ранок. Двоє чоловіків перекидають одне одному коробки з товаром. Поруч – алкогольний відділ. Огрядний чоловік у червоній пуховій жилетці роздивляється полиці зі міцним, спершись на наповнений пляшками візок. Кількома рядами стоїть замотана в целофан горілка. По динаміку лунає нагадування: увага, заборонено продаж алкоголю з 23:00 до 10 ранку.

— Більше на цій роботі неможливо працювати. Ставлення руководства дуже, дуже погане. І розумієш, коли в цьому варишся, що будеш мать сім пядєй во лбу, а перспективи росту нема ніякої. Бо все вже зайняте чиїмись родичами, – періодично чутно, як хтось перемовляється по рації. – Та й покупці всякі трапляються. Я до війни, у “Форі” працював, то мене “зустрічали” хлопці з дубинками – бо я їм винести щось не дав. До мене там працював інший охоронець – все дозволяв “виносити”. Але колись це мало закінчитись. Було, що і з палицею додому ходив, – махає рукою.

Поки говоримо, підходить його колега з пачкою сигарет – на перекур. “От, журналистка, питає, що в нас крадуть?” – каже і ліпить на пачку наклейку з невеликого рулона. Це, пояснює, для внутрішнього користування – що та пачка не крадена.

Усередині зі стелі звисають великі сріблясті сніжинки, все прикрашене гірляндами. Пахне свіжими булочками. Цукерки запаковані в сувенірні пляшки з-під шампанського. Лунає різдвяна музика. Торгують штучними білими й зеленими ялинками. 1,8-метрове деревце – по 1,185 грн. “Дешево. Переконайтесь!” – йдеться на вивісці.

Жінка в сіро-фіолетовому пуховику з хутряною опушкою намагається зважити цукерки, але автомат чомусь не працює.

– Я тут не вперше, часто буваю. Я тут живу недалеко, на Сирці. У нашому районі нема таких великих супермаркетів. Це самий ближчий, та ще “Ашан”, і всьо. Дещо дешевше, дещо дорожче, – хутко тікає вздовж проходу.

Зупиняюся в рибному відділі. Блондинка-продавчиня в шапочці через прилавок скаржиться на життя своїй знайомій. На вигляд обом – по 50 років.

– Я більше не можу тої роботи, не можу. Працюю тут за 7 900, 5 днів, от уже 5-ий день і більше не витримую. У мене грижа, та ж воно на ліки більше піде, – у руках моток прозорого цупкого целофану загортати продукти. Пахне кількою.

40-річна підприємець Світлана сидить навпочіпках у хлібному відділі і довго набирає у візок хліб. Скидає куртку – жарко.

— Не знаю, чи дешево тут на Новий рік усе купувати, але в мене є 4-відсоткова знижка — для еспедешників (cуб’єкт підприємницької діяльності – підприємець без статусу юридичної особи – Gazeta.ua). Єдине, що тут не влаштовує – сири, ковбаси: асортимент маленький. Усе інше, чого тут нема, купую в “Ашані”.

Біля стелажів з цукерками стоїть жінка у великому світлому шарфі у клітинку. Розглядає дитячі подарункові набори з цукерками.

— Не знаю, скільки тут усе коштує. Мене влаштовує тільки опт: мені треба багато.

— Для підприємства?

— Для дитячого садка. Я просто зібрала гроші і маю купити на них подарунки, — каже Лілія, 37 років.

Одна з працівниць супермаркету, середнього віку, розкладає по ящичках пакети з рисом. Щось говорити навідріз відмовляється — не можна.

— Можете поспілкуватися з нашим завідувачем. Он, дивіться, – Анєчка, – показує пальцем на жінку, яка швидко зникає в одному з коридорів.