Так тепер каже мій чоловік. Колишній чоловік. Причому він не уточнює, хто тоді наш син, схожий на нього, як дві крапельки. Коли я питаю його про це, він починає кричати, лаятися, що я все ускладнюю і чіпляюся до нього. Але я намагаюся не чіплятися, а хочу зрозуміти, в чому я винна. Якщо з моєї вини розвалилася наша сім’я, і Антошка залишився без батька, то, напевно, я маю право знати, в чому моя помилка? Але чоловік, як заведений, повторює, що я – його «помилка», а життя одне, тому він хоче бути щасливим.
І «щастя» я його бачила – зовсім молода ще, студентка. Звичайно, чоловік у мене в хорошій формі, доглянутий (я старалась). У нього свій бізнес, який я допомагала піднімати, у всьому собі відмовляючи і заощаджуючи. Важкий був час, але й щасливий. Ми ж усі разом були, навіть синочок нам допомагав.
І любов була, а не помилка молодості, хоч і одружилися ми студентами. Це він тепер нічого хорошого пам’ятати не бажає. Він навіть забув, як ми разом гроші збирали, щоб йому піднятися з бізнесом, як я батьківські подарунки продавала, як взимку і восени в одних тоненьких драних черевиках ходила.
Тепер йому все це згадувати неприємно. Він стверджує, що сам такий талановитий, успішний, сам піднявся і сім’ю з убогості витягнув. А я, як живе нагадування про минулі його невдачі і неспроможності, дратую своїм виглядом і тим, що спілкуюся з ним на рівних, а не захоплююся кожним словом.
Тобто, він тепер крутий, а я – пам’ять про те, що не завжди так було. Пам’ять про те, як він плакав у мене на плечі, коли роботу втратив і знайти не міг. Як я його заспокоювала, переконувала, мало не силою примусила свою справу відкрити, тому що він вже і випивати починав. А тепер він говорить, що нічого цього не було.
Я ось думаю, скільки таких дуреп, як я, які своїх чоловіків, не шкодуючи сил і здоров’я, в люди вивели, а в якості подяки їх помилками назвали і кинули, як відпрацьований матеріал? Напевно не я одна така. І що виходить – даремно ми намагалися? Адже думали про благо всієї родини, для дітей, для нас обох старалися, а не для якоїсь молоденької, яка прийшла на все готове.
А що робити? Що можна такому протиставити? У нас ніколи не було юридичної грамотності. Шлюбний контракт вважається досі чимось непристойним. Розлучення по будь-якій причині, з вини чоловіка, нітрохи не впливає на матеріальне становище залишеної дружини і дітей. Добре, якщо у нього самого хоч трохи совісті є, і він буде допомагати дитині і дружині. А то ж часто-густо, як до аліментів, то виявляється, що у нього нічого немає – він бомж. І ще норовить квартиру розміняти, щоб дітей з дружиною в комуналку виселити.
А заміський будинок – він фірмі належить, машини теж, квартири – батькам і так далі. А вже що стосується бізнесу, то тут дружини абсолютно безправні – в разі чого цей бізнес попливе невідомо куди. Ще добре, якщо хоч якісь відступні отримаєш.
Вийшло, що моє життя складається з початку, коли я допомагала чоловікові, боролася з труднощами в надії на майбутній успіх. І кінець – коли я повинна боротися з труднощами і проблемами самостійно, піднімаючи дитину, але вже без будь-якої надії на що-небудь. Погано, що син звик до достатку, і тепер не розуміє, чому йому доводиться відмовляти собі в самих звичайних, звичних речах. У нього перехідний вік, настрій змінюється сто разів на день.
Про любов я не написала.Та яка вже тут любов? Була вона, не стану відмовлятися. Інакше не стала б я все це терпіти, допомагати йому, підтримувати. А тепер я відчуваю, що мене викинули на смітник. Це жaхливо, після стількох років життя виявитися «помилкою молодості» і все.
Найжaхливіше те, що пасія чоловіка – типова мисливиця за «гаманцем». Зараз просто порода нова вивелася ось таких. І не соромляться вони вголос заявляти свої цілі, не гребуючи засобами. Гаразд би, любов була – всяке ж в житті трапляється. Я б хоч якось зрозуміти могла, пробачити чи що. А так виходить, що я для молоденької хижачки півжиття поневірялася, а другу половину проплачу? Найжaхливіше, що я не розумію, що мені робити.
Руки опускаються, сил немає ні на що. І боротися за чоловіка мені зовсім не хочеться – раз я його «помилка», то нехай так. Але мені прикро від цієї життєвої несправедливості. Чому у нас завжди жінка виявляється в більш залежному, скрутному становищі, завжди в гірших умовах, ніж чоловік? Тягнеш по життю не менше, а набагато більше, а при роздачі – йому все, а тобі велику дyлю!
Складні погодні умови, що склалися 21 листопада майже по всій Україні, наприкінці тижня охоплять усі…
Важлива інформація для українців, які мають борги за комуналку Багато українців через важкий час не…
Керівниця медичної служби 108-го окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ї бригади, дівчина загиблого Героя України…
Реформа орієнтована не лише на встановлення статусу інвалідності, а й на підтримку реабілітації та відновлення…
Студентам відмінили відстрочки - хто потрапляє під мобілізацію Як стало відомо, що деяким студентам відмінили…
На Калущині покарали батька за те, що він ставив сина на гречку У Калуському міськрайонному…