Ми не цінуємо все, що батьки роблять для нас, поки не стане занадто пізно: Притча, яка торкнеться серця кожного

Давним-давно жила-була гілляста і велика яблуня. Маленький хлопчик любив приходити до неї і бавитись біля неї. Він забирався на верхівку яблуні, їв там яблука, а потім дрімав в її тіні. Він любив це дерево, а дерево любило його, любило грати з ним.

Час минав, хлопчик підріс і вже не бував біля яблуні щодня.

Одного разу він прийшов до дерева з сумним виглядом.

– Підійди і пограйся зі мною – попросила яблуня.

– Я вже не маленький, я не граю більше біля дерев – відповів хлопчик. – Я хочу іграшки. Мені потрібні гроші, щоб їх купити.

– Вибач, я не маю грошей, але ти можеш зібрати всі мої яблука і продати їх. Тоді у тебе будуть гроші.

Хлопчик дуже зрадів! Він зірвав з дерева всі яблука і пішов задоволеним.

Хлопець не приходив після того, як взяв всі яблука. Дерево сумувало.

В один прекрасний день хлопчик, який вже перетворився на дорослого чоловіка, повернувся. Яблуня зраділа.

– Іди сюди, пограй зі мною!

– У мене немає часу грати з тобою. Мені потрібно працювати, я утримую свою сім’ю. Зараз нам потрібен дах. Можеш допомогти мені?

– Вибач, мені ніде вас прихистити. Але ти можеш спиляти мої гілки і збудувати собі будинок.

Чоловік зрубав всі гілки дерева і пішов задоволеним. Яблуня була рада бачити його щасливим, але він з тих пір не приходив. Їй знову було самотньо і сумно. В один спекотний літній день чоловік повернувся, дерево було просто щасливе побачити його!

– Підійди і пограй зі мною!

– Я вже старію. Хочу вирушити в плавання, щоб відпочити. Ти можеш мені дати човен?

– Використовуй мій стовбур, щоб зробити човен. Вирушай в плавання і будь щасливий.

Отже, чоловік зрубав стовбур яблуні, щоб зробити човен. Він вирушив в плавання і не показувався довгий час. Через багато років чоловік все ж повернувся.

– Прости, хлопчику мій. У мене немає більше нічого для тебе, навіть яблук – сказала яблуня.

– Нічого страшного, у мене немає жодного зуба, щоб гризти, і я знаю, що у тебе і стовбура немає, щоб піднятися.

– Я й справді нічого не можу тобі дати. Єдине, що залишилося – мій вже вмupаючий пеньок.

– Мені зараз більшого й не треба, тільки місце для відпочинку. Я втомився за всі ці роки.

– Дуже добре! Старий пень – найкраще місце, щоб притулитися до нього і відпочити. Посидь зі мною і відпочинь.

Чоловік сів. Яблуня була щаслива і посміхалася крізь сльози.

Ця історія про кожного з нас.

Дерево – як наші батьки. Коли ми були маленькими, ми любили грати з Мамою і Татком. Коли зростаємо, ми залишаємо їх і повертаємося лише тоді, коли нам щось потрібно, або коли у нас проблеми.

Що б не було, батьки завжди будуть на нашому боці і зроблять для нас усе можливе, аби ми були щасливі.

Ми сприймаємо їх як щось цілком буденне. Ми не цінуємо все, що вони роблять для нас, поки не стане занадто пізно