Я народила сина у 16, а потім мама попросила більше не приїздити додому. Так я не бачила його цілих 14 років до однієї зустрічі

Сина Максима я нapoдила, коли мені було 16 років. Мама зам’яла скандал, дозволила мені залишити дитину. Хлопчик нapoдився, я закінчила ПТУ, поїхала жити до міста, влаштувалася на роботу офіціанткою.

Дякую мамі, вона ростила мого сина, а я лише відправляла їм гроші.

Мені весь час здавалося – ще рік, я накопичені фінансову подушку, повернуся в рідне місто і все у нас буде добре. Час летів, грошей вічно не вистачало, я звикла до столиці.

Коли Максиму виповнилося 5 років, мати попросила мене не приїжджати, малюк кличе мамою її. І мої рідкісні набіги в рідні краї можуть травмувати хлопчика.

Я вийшла заміж за гарного чоловіка, він знав про моє минуле. Пропонував забрати сина до міста, але мама заявила, що Максима вона не віддасть, так прикипіла до нього серцем.

Він в цей час вже в школу ходив. Чоловік не шкодував грошей на перекази та я втішала себе тим, що мої рідні живуть в достатку.

У 17 років Макс закінчив школу і вирішив їхати в місто. Бабуся була категорично проти. Але хлопця було не зупинити.

Він не збирався вступати до ВНЗ, поки не заробить грошей собі на навчання, та й ремонт в бабусиній хаті був потрібний – покрівлю полатати, ганок зацементувати.

Тоді бабуся дала йому адресу ресторану, де працювала нібито дочка її сусідки, мовляв, вона не відмовить. І зателефонувала мені за дві години до появи Максима на порозі ресторану.

Я була шoкована. Рідний син їде в ресторан, де я працюю. Я місця собі не знаходила.

Коли він відчинив двері і посміхнувся, мені здалося, що я перенеслася в минуле – так він був схожий на свого недбайливого батька. Я записала його дані. Максим збрехав, що йому вже 18.

Добре, що ніхто не чув з персоналу, що у нас однакові прізвища, а то ще стали б жартувати з цього приводу. Я не бачила свого сина 14 років, але мимоволі помічала у юнака свою міміку і навіть інтонації в голосі. Я посміхалася йому, а серце розривалося на частини.

Того ж вечора я вирішила звільнитися. Я не знайду в собі сили йому все розповісти. І не зможу працювати з ним в одному приміщенні. Це занадто морально важко.

Подзвонила подрузі Риті, все їй розповіла. Вона мене заспокоювала, але я не могла зупинити сльози. Рита запропонувала рішення: хлопець не буде працювати в ресторані, він влаштується кур’єром в фірму її чоловіка.

А якщо зарекомендує себе, відповідальним, чоловік Рити вирішить, ким він зможе працювати у них.

Я подякувала Риті і сказала, що буду все життя їй вдячна. І навіть готова доплачувати гроші, щоб її чоловік міг виплачувати зарплату Максиму.

Я зателефонувала синові і сказала, що, на жаль, в нашому ресторані він працювати не буде. У трубці – тиша. Напевно, засмутився.

Але я тут же запропонувала йому посаду кур’єра з хорошим окладом. Мовляв, знайомим потрібно толковий хлопець в фірму.

Більше ми з ним не бачилися, Рита завела розмову про те, що хлопчиська всі хвалять, і що він в захваті від міста. Але я попросила не сипати сіль мені на рaни.

Минуле не змінити, він вважає своєю матір’ю жінку, яка насправді йому бабуся. Нехай так і буде, раз з мене мати не вийшла.

А ще я вирішила – буду відкладати гроші на навчання Максима. Не хочу, щоб він провів все своє життя в роз’їздах, як кур’єр або між столиками в ресторані. Нехай його життя буде краще, ніж моє.