«І чого їм треба, цим дивним чоловікам? Не розумію» – ридала жінка. З ранку Ірина чекала телемайстра. Викликала його ще о шостій, тож він мав прийти десь із дванадцяти до шести. Номер дала подруга. Хоч їх в Ужгороді багато, вона запевняла, що цей – найкращий. Чоловіка вона не бачила, але голос у нього був приємним. Іра нервувала. Тим більше що телевізор не працював. Зайняти себе не було чим. Їй раптом стало ніяково за свій спортивний костюм, волосся, зібране в «кінський» хвіст.
«Що це я, справді,- подумала Ірина. – З хвилини на хвилину у квартиру увійде чоловік, а я не одягнена, не зачесана».
Ось уже півроку, як вона розлучилася з чоловіком. Розставання хоч і проходило в цивілізованій формі, але осад залишило. Особливо її зачепили кинуті Романом на прощання слова: «Взагалі, ти хороша жінка, але звичайна, не прuваблива, нудно з тобою» Ця фраза Ірині не давала спокою. Незважаючи на запевнення рідних, подруг і навіть, колег, що вона дуже щира й хороша людина, їй так і хотілося доповнити їхні компліменти словами: «Але не прuваблива».
Тож Ірина кинулася до шафи. Оглянула прискіпливим поглядом свої наряди.
«Рішуче нічого надіти» – резюмувала вона. Вибравши нарешті квітчасту сукню, Іра побігла до дзеркала.
«Ой, а бліда я яка!» В хід пішли тіні, рум’яна, туш, помада. «Краса – страшна сила» – задоволено подумала вона. Годинник показував третю.
Оглянувши кімнату, Іра з сумом зрозуміла, що вигляд приміщення не відповідає її теперішньому образу. Вона із завзяттям взялася за справу. Переставила диван до вікна, замість штори повісила малинове покривало, зі столу зняла скатертину і накрила його своєю величезною червоною хусткою, яку всього раз у житті надягала до церкви на Великдень. «Нехай думає, що я чекаю коханого. Треба ще пахощі запалити і свічки».
На годиннику показувало вже четверту.
«Тепер сукня не підходить» – засмутилася Ірина. Вона знову проінспектувала вміст шафи, знайшла чорне плаття, яке ще десять років тому мамі позичила подружка, коли та збиралася на похoрон. Після перевдягання довелося змінити і макіяж на більш яскравий.
Задоволена Іра присіла відпочити. На годиннику було п’ять.
У двері подзвонили. Вона здригнулася і пішла відчиняти, похитуючись на високих підборах. На порозі стояв чоловік інтелігентного вигляду, в окулярах, у куртці з валізкою.
– Добрий день, це ви телефонували? – несміливо посміхнувся незнайомець.
– Так. Проходьте, – тремтячою рукою Ірина прибрала з чола пасмо волосся.
Майстер ввічливо витер ноги, увійшов і завмeр на порозі. У напівтемряві кімнати обриси предметів були ледь помітними. У повітрі відчувався терпкий запах пахощів.
– Сюди? – чоловік боязко пройшов до кімнати.
Іра кивнула. Майстер здався їй симпатичним, скромним і трохи боязким, від чого ставав ще цікавішим. Вона глянула на праву руку. Обручки не було. Їй це сподобалося. Він повернувся до неї і посміхнувся.
– Ну, приступимо? – сказав, потираючи руки.
– Так, – Ірину охопив трепет.
Раптом вона відчула себе сміливою і звaбливою. «Ну я тобі покажу – непрuваблива», – вирішила жінка.
– Ви нагадуєте мені лісоруба або столяра, – завела вона розмову. – Я, чесно кажучи, трохи інакшим вас собі уявляла.
– Дивно, – зніяковів чоловік. – Таке мені ще ніхто не говорив. А телевізор де?
– Телевізор? Так, звичайно, телевізор. Ходімо.
Іра взяла майстра за руку і повела углиб кімнати. Там, у кутку, на тумбочці стояв старенький телевізор. Вона могла давно купити новий, але до цього звикла і шкодувала його викинути.
– Так, що у нас тут? – майстер оглянув раритет. – Чи не можна посвітити сюди?
– Звичайно, – Іра схилилася над незнайомцем зі свічкою в руках.
– А у вас електрики немає? – в голосі чоловіка прозвучало здивування, змішане з тривогою.
– Світла? – розгубилася жінка. – Скільки завгодно.
– Знаєте. Я думаю, вам потрібен інший телевізор. Цей надто старий, ремонтувати його немає сенсу. Купіть собі широкоекранний, великий…
– Великий, – мрійливо повторила Ірина.
– Ну я тоді піду, – гість обережно почав наближатися до виходу.
– Уже?
– Так, знаєте, викликів багато. Мені ще треба на інший кінець міста потрапити. До шести.
– Може, по чaрочці? – жінка перейшла в наступ і вихопила з шафи пляшку домашнього вuна, яку привіз їй знайомий з Іршави.
– Ні-ні, що ви, – зніяковів чоловік.
– Так ми зовсім трішки.
– Не можу, я на роботі.
Несподівано в Ірини перехопило подих. «Я йому зовсім не подобаюся, але ж він не одружений» – подумала вона, стримуючи ридання. – «І чого їм треба, цим чоловікам? Просто не розумію».
– Всього по келиху, – пробурмотіла вона.
– Вибачте, не можна, – відповів майстер.
З очей жінки бризнули сльози.
– Що з вами? – розгублено запитав він.
Ірина продовжувала ридати.
– Не плачте, будь ласка, – чоловік підійшов до неї, дістав хустку і спробував витерти сльози. – У вас щось трапилось?
– Ні! Нічого. Вже давно.
– Чому? – він погладив її по голові, не знаючи, як реагувати.
– Я не прuваблива.
– Ні! Я хотів сказати… Ви дуже прuваблива жінка. Гаразд, давайте вип’ємо, – вирішив він після деяких роздумів.
– Давайте, – схлипуючи, Іра пішла до столу.
Майстер пішов слідом. Налив два келихи вuна. Один простягнув їй, інший взяв сам.
– А як вас звуть? – поцікавилась жінка.
– Петро.
– А мене – Ірина. Ну, за знайомство!
Вона випила вuно залпом. Петро налив їй ще, а сам тільки пригyбив.
Врешті-решт Іра напилася і почала відверто чіплятися до гостя.
Годинник показував двадцять три. Чоловік заявив, що мусить іти додому. Жінка знову розридалася. Вона рушилась до нього, але впала, зачепивши при цьому свічку. У кімнаті стояла темрява.
– Ну, куди ти тікаєш? – волала Іра. – Хоч поцілуй мене.
Петро дотягнувся до дверей, де намaцав куртку і чемоданчик. Раптом знову роздався гуркіт. Ірина рушила за ним, але, втративши рівновагу, знову впала. Чоловік із розпачем подумав, що доведеться повернутися і надати допомогу. Але прислухався і почув виразне сопіння. Жінка спала, стомлена своєю прuвабливістю. Петро полегшено зітхнув і вийшов. Тільки на вулиці він зрозумів, що помилково взяв не свою сумку. Він з тугою подумав, що доведеться завітати до Ірини знову. Але вирішив, що зробить це іншим разом.
За чемоданчиком він повернувся через кілька днів. У Ірини вже був новий телевізор та новий гість – добре знайомий Петрові власник магазину побутової техніки. Тепер вона свою прuвабливість випробувала на ньому, тож телемайстрові без вагань віддала речі, забрала свої і одразу попрощалася.
Відьма зробила прогноз Тарологиня та відьма Тетяна Гай спрогнозувала, що на росію чекає нещасливе майбутнє.…
Складні погодні умови, що склалися 21 листопада майже по всій Україні, наприкінці тижня охоплять усі…
Важлива інформація для українців, які мають борги за комуналку Багато українців через важкий час не…
Керівниця медичної служби 108-го окремого батальйону "Вовки Да Вінчі" 59-ї бригади, дівчина загиблого Героя України…
Реформа орієнтована не лише на встановлення статусу інвалідності, а й на підтримку реабілітації та відновлення…
Студентам відмінили відстрочки - хто потрапляє під мобілізацію Як стало відомо, що деяким студентам відмінили…