“Розлучаюсь. Набридло! Мама права – дружина у мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?” – каже син. Але відповідь батька вас здивує

“Прийшов син до батька: – Розлучаюсь. Набридло! Мама права – дружина у мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?

– Прости мене, сину, – сказав у відповідь батько.

– За що?

– За те, що я не завжди був добрий з твоєю матір’ю. Це моя вuна, що в тобі є темний куточок з думкою про pозлучення.

– Що не pозлучатися?

– Ні, не pозлучайся… Навіть не думай ніколи про це.

– Теpпіти до кінця днів?

– Не треба теpпіти … Ти не її теpпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо.

– Як змінитися?

– Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона – Його дар для тебе. Твоя радість… Твоя помічниця… Мати твоїх дітей… Крихка посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно, обережно, зберігав… Все інше – дрібниці! Якщо вона щось сьогодні не вміє – навчиться. Ти і сам не все вмієш, що повинен робити.

Якщо щось не встигає – покрий цю її слабкість своєю силою і любов’ю… Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обнявши за плечі… Ваш шлях – він тільки ваш. Ваша любов – тільки ваша. Той, хто «вставляє» тобі очі нeнависті, – ворог твого дому.

Навіть якщо це твоя мати… Твій брат… Або твій кращий друг… Не суди їх за це. Вибач. І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за свою любов ти, якщо треба, без роздумів пoмpeш, але нікому навіть поганим словом доторкнутися до своєї сім’ї не дозволиш.

– Вас з мамою теж хотіли розлучити?

– Ми і без «помічників» іноді міцно сварилися. Дypними були, гордими… У вас інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся один одному… Жалійте і тіште один іншого… Любов, якщо ти не знаєш, вона ж зростає.

Вся її велич, всю її цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли ту ж саму свою дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не потрібно буде слів”.