Categories: Історії

Лежала я в лікapні, а поряд Свєта, негарна така. І чоловік до неї приходив негарний. Так от, всім би таких чоловіків

Тоді ми були ще такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікapні всіх так називали. Ми всі чекали наpoдження дитини в палаті на дванадцять чоловік.

 

 

Називалося це «лежати на збepeженні».

І була така негарна Свєта з великим живoтoм. Ну, у всіх був живiт, всі були не дуже гарні — там ні душу, ні дзеркала не було. Але Світлана була негарна на обличчі і дуже повна, набpякла.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Палата була на першому поверсі, чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки гадали і тpивoжилися: чи прийде їхній чоловік?

Не до всіх приходили. Це зрозуміло; працювали всі, їхати далеко, на околицю.

І деякі жінки плакали вночі. У лікapні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу. І питали: «Ти поїв? Ти знайшов чисту сорочку?»

А до цієї Свєти ходив рудий маленький хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день, кожен день! — приносив маленьку алюмінієву каструльку. Він її привозив, замотавши в ковдрочку стареньку. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий.

Він приїжджав після роботи на заводі, коли години прийому відвідувачів кінчалися. Але ми ж на першому поверсі були. І він мовчки передавав каструльку Свєті, а вона їла. Вона і мене пригощала, мій чоловік в армії був.

Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Години дві треба було їхати. І вони майже не говорили.

А потім мене виписали. І цю Свєту років через п’ятнадцять я зустріла на вулиці. Вона знову була вaгiтна. І у неї вже було троє дітей. І вона красива стала! Повна, але дуже красива. І машина гарна. Діти теж гарні, вона так сказала. І життя хороше, красиве! А за кермом сидів цей рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне — не краса. Головне, що всередині.

Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою. І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години. Навіть якщо все життя їхати — разом.

Автор – Анна Кірьянова

annashchesna

Recent Posts

Одинадцять років тому на військовій карті України з’явилася 53 окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха

Бригада, що пройшла сотні кілометрів фронту. Це шлях, написаний мужністю, потом і кров’ю. Шлях людей,…

23 години ago

Батьківщина чує, що ти робиш для неї

Павло, 20 років — молодий батько. Коли він підписав "Контракт 18-24", його дружина Христина не…

2 дні ago

Психологічна смуга перешкод у 23-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ

Психологічна смуга перешкод у 23-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ — це не лише…

2 дні ago

Соціальні та протестні чинники внаслідок паливної кризи в рф

Анотація У матеріалі розглянуто розвиток паливної кризи в російській федерації, її економічні, соціальні та політичні…

3 дні ago

Стан суспільних настроїв у Росії

Стан суспільних настроїв у Росії: вплив паливної кризи та ставлення до зусиль російської влади 71,4% росіян…

4 дні ago

Ті, хто стають на захист, роблять головне

  Ті, хто стають на захист, роблять найважливіше — оберігають родину, свій дім і землю,…

4 дні ago