Трирічний Максим і дворічний Дімка жили в одному з сіл на Прикарпатті. Тата вони ніколи не бачили.
Втім, і мати теж бачили нечасто — жінка залишала синів одних, тікаючи на «свіданку» до чергового кавалера. Якось раз сусідка помітила, що надто довго не видно біля будинку матусі, і зателефонувала в поліцію.
На виклик приїхала група, в складі якої, крім співробітника у справах неповнолітніх, був і прапорщик поліції Сергій, колишній Військовий.
— Коли ми зайшли в будинок, серце стислося, — згадує Сергій. — Я побачив багато чого, але щоб таке і в наші дні! У холодному будиночку вибито вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів.
Старший з хлопців, Максимко, економив єдину булку, що у них з братом була: давав Дімі трохи погризти хлібця, а потім ховав буханець — не знав, скільки їм доведеться сидіти одним.
Щоб зігріти братика, загорнув його в матраци. У мене в голові відразу промайнуло — «заберу їх», а вголос запитав: «Поїдете до мене?»
Але вони тоді злякалися. І тут Максимко як закричить: «Тато, і як я тебе зразу не впізнав?!!»
— У мене по руках біжать мурашки, і сльози навертаються… тут неможливо залишитися байдужим…
Виявилося, що брати просиділи в холодному будинку шість днів. Якби не пильність сусідки, невідомо, чи врятували б їх. Хлопчаків одразу відвезли в лікарню: підлікувати, відмити і, звичайно, нагодувати.
Сергій ж зателефонував дружині Олені і, захлинаючись, розказав про малюків. На ранок вони вже разом поїхали провідати хлопців в лікарню, набравши фруктів та іграшок..
— Я відразу зрозуміла, що це серйозно, як тільки Сергій подзвонив, — каже Олена. — Нашому маленькому синові тоді тільки рік виповнився. (А ще у Олени було три дочки від попереднього шлюбу). І, прийшовши додому, чоловік просто місця собі не знаходив. Сидить, мовчить, сам в своїх думках.
«Давай їх заберемо, Оля!» — це вже і не обговорювалося.
Подружжя відразу накупили дітлахам одягу, так як у них зовсім нічого не було. Олена з однорічною дитиною на руках, обійшла всі кабінети і відстояла не одну чергу, щоб зібрати всі папірці на усиновлення.
Мамою і татом Сергія та Оленку дітлахи стали називати ще в лікарні.
Зараз Максиму 5 років, Дімі — 4. Макс міркує як дорослий. У всьому копіює тата Сергія.
— Побачить квіточку, тут же зірве і несе її мені, — сміється Олена. — Стільчик принесе і поставить поряд, щоб сіла і відпочила, дбає, щоб пообідала вчасно.
Каже: «Знаєш, мамо, я буду як наш тато. У мене буде велика сім’я, дім і я ніколи не кину своїх дітей!»
Батальйон «Nachtigall» Сил безпілотних систем ЗСУ висловлює щиру вдячність Службі безпеки України за проведення масштабної…
Служба безпеки спільно з ФБР, контррозвідувальними органами Республіки Польща та правоохоронними органами ЄС провела скоординовану…
Бути військовим – честь і повага! Військовослужбовці 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на зустрічі…
Позивні народжуються по-різному — із жарту, випадку чи характеру, але з часом стають більшими за…
Окупований Бердянськ вже четвертий рік перебуває під контролем російської влади. Росгвардія зайняла місто на третій…
Тестові зразки екзоскелетів надійшли до підрозділів нашого корпусу, а їх уже випробовують в логістиці та…