Трирічний Максим і дворічний Дімка жили в одному з сіл на Прикарпатті. Тата вони ніколи не бачили.
Втім, і мати теж бачили нечасто — жінка залишала синів одних, тікаючи на «свіданку» до чергового кавалера. Якось раз сусідка помітила, що надто довго не видно біля будинку матусі, і зателефонувала в поліцію.
На виклик приїхала група, в складі якої, крім співробітника у справах неповнолітніх, був і прапорщик поліції Сергій, колишній Військовий.
— Коли ми зайшли в будинок, серце стислося, — згадує Сергій. — Я побачив багато чого, але щоб таке і в наші дні! У холодному будиночку вибито вікно, яке трирічний Максим затикав речами, щоб не дуло. Ні подушок, ні штор, ні продуктів.
Старший з хлопців, Максимко, економив єдину булку, що у них з братом була: давав Дімі трохи погризти хлібця, а потім ховав буханець — не знав, скільки їм доведеться сидіти одним.
Щоб зігріти братика, загорнув його в матраци. У мене в голові відразу промайнуло — «заберу їх», а вголос запитав: «Поїдете до мене?»
Але вони тоді злякалися. І тут Максимко як закричить: «Тато, і як я тебе зразу не впізнав?!!»
— У мене по руках біжать мурашки, і сльози навертаються… тут неможливо залишитися байдужим…
Виявилося, що брати просиділи в холодному будинку шість днів. Якби не пильність сусідки, невідомо, чи врятували б їх. Хлопчаків одразу відвезли в лікарню: підлікувати, відмити і, звичайно, нагодувати.
Сергій ж зателефонував дружині Олені і, захлинаючись, розказав про малюків. На ранок вони вже разом поїхали провідати хлопців в лікарню, набравши фруктів та іграшок..
— Я відразу зрозуміла, що це серйозно, як тільки Сергій подзвонив, — каже Олена. — Нашому маленькому синові тоді тільки рік виповнився. (А ще у Олени було три дочки від попереднього шлюбу). І, прийшовши додому, чоловік просто місця собі не знаходив. Сидить, мовчить, сам в своїх думках.
«Давай їх заберемо, Оля!» — це вже і не обговорювалося.
Подружжя відразу накупили дітлахам одягу, так як у них зовсім нічого не було. Олена з однорічною дитиною на руках, обійшла всі кабінети і відстояла не одну чергу, щоб зібрати всі папірці на усиновлення.
Мамою і татом Сергія та Оленку дітлахи стали називати ще в лікарні.
Зараз Максиму 5 років, Дімі — 4. Макс міркує як дорослий. У всьому копіює тата Сергія.
— Побачить квіточку, тут же зірве і несе її мені, — сміється Олена. — Стільчик принесе і поставить поряд, щоб сіла і відпочила, дбає, щоб пообідала вчасно.
Каже: «Знаєш, мамо, я буду як наш тато. У мене буде велика сім’я, дім і я ніколи не кину своїх дітей!»
Мене звати Артем, позивний «Єбош». Я – оператор БПЛА 5 окремої штурмової Київської бригади. У…
Можливо — на емоціях. Можливо — від втоми. Можливо — тому що в якийсь момент…
Ми шукаємо людей, які готові долучитися до нашої команди. Ти можеш обрати напрямок служби, що…
Ми не просто тримаємо оборону — ми стаємо майстрами своєї справи. Кожен вибух на полігоні,…
Скандал із блогеркою Юлією Вербою, яка разом зі своїм обранцем “пожартувала”, залишивши офіціанту чайові російськими…
На початку грудня, після поїздки до шелтера «Місто добра», я сказав прямо: жодних відписок і…