Марія їхала додому з далекої Італії і думала лише про одне: як там її 10-місячна донечка у бабусі в селі

Марія їхала додому з далекої Італії і думала лише про одне: як там її 10-місячна донечка у бабусі в селі, що їй лiкарі скажуть, коли зайде у пaлату. І як там Микола, який проміняв її на куму, чи бoлить його сepце за хвoру донечку.

За вікнами автобуса, Італія була вже далеко позаду. Жінка сиділа з заплаканими очима. Пила з термоса вже холодну каву і дуже боялася заснути, її мама не спить біля донеки.

Коли була молодою, Марія була найкращою дівчиною на усе село. Парубки бігали з сусідніх сіл, золоті гори обіцяли, та дівчина зовсім не думала про ті походеньки. Завжди допомагала мамі з татом, то город пополоти, то худобу на вигін загнати.

А найбільше Марія любила навчатися. Читала, читала і дуже багато читала.

Одного літа до бабусі приїхав Микола, як тільки узріла його Марія, втратила спокій назавжди. Хлопцеві і довго квіти не прийшлося носити їй, серце відтало відразу.

Далі все як в старих романах: довго плакала Марія, щоб мама з татом заміж відпустили, невеличке весілля, на якому були лише родичі, а далі сірі будні, які Микола тeрпіти не хотів.

Постійно дорікав молодій дівчині, що грошей заробляє багато, а їм все не вистачає, щоб економила більше, батькам гостинці не носила. Дівчина схилить голову та й плаче тихенько.

– Чуєш, Маріє, в сусідньому селі робота гарна є, там лісником запрошують мене, не можу відмовити, така пропозиція гарна, і чобітки тобі будуть і господарство гарне.

Марія і сперечатися не думала. Але чоловіка бачила все рідше, ночувати взагалі міг не прийти, як же залишити лісництво без нагляду. Вже й начальником там працює.

Через рік Настуся народилася. Батька рідко бачила, та й гостинці його теж, водієм лише найнеобхідніше передавав. Згодом марія дізналася, що до куми Микола ходе, у неї і ночує.

Завжди покірною була, а тут нестерпіла, повернулася до батьків, вони й не заперечували, шкода було донечку.

Сільська подруга, вмовила Марію їхати в Італію працювати, вона ні дітей ні чоловіка не мала, але в 40 років сама будинок в селі великий збудувала, то ж запевнила, що Марія не пошкодує. Шкода було маленьку донечку, але вдіяти нічого не могла, Микола допомагати геть відмовився.

Не встигла Марія і роботу нормальну знайти, як вчора мама подзвонила, донечка захвoріла, тeмпeратура висока, лiкарі їй нічого не кажуть, маму хочуть бачити. За останні гроші жінка купила квиток і подалася додому.

З тривогою в сеpці Марія вийшла з автобуса у рідному селі, сльози котилися беззупину. Марія не знала що її чекає вдома, йшла вузенькою стежинкою з маленькою пустою торбиною та читала молитву, яку мама в дитинстві навчила.