“Шкода Галку, прожила з чоловіком щасливих тридцять років, тепер завдяки кoхaнці залишилася лиш з валізою”

–У мене до цих пір в голові все це не вкладається! Шкода Галину, – пліткують кумасі. – Чоловік привів молоду коханку, якій і тридцяти немає! А Галині сорок вісім, і її – з валізою на вихід. А у неї – ні роботи, ні житла, ні дитини, ні кошеня. Мама ще жива, десь в провінції. Мабуть, і поїде до мами, куди ж їй ще.

Галина дійсно прожила в шлюбі без малого тридцять років, за чоловіком, як за кам’яною стіною. Чоловік її – досить успішний бізнесмен. Галина вискочила за нього в дев’ятнадцять років по великій любові, будучи на другому курсі педінституту.

Через кілька років вони з чоловіком разом поїхали з їх маленького містечка в столицю, і навчання своє Галина так і не закінчила, незважаючи на мамині сльози і вмовляння. Чоловік не бачив в цьому сенсу. Він як раз почав займатися бізнесом, справи добре пішли в гору. Галя ні дня не працювала: займалася собою і затишком, керувала домробітницею, чекала чоловіка, супроводжувала його в поїздки і на заходи і, в заголом, життям своїм була цілком задоволена.

Дітей Галина теж не нарoдила – чоловік не хотів, причому, відмовлявся навідріз. У перші роки шлюбу молода дружина дуже через це переймалась, намагалася вмовити чоловіка і так, і сяк, але без толку. З часом гострoта питання спала, і Галина стала подумувати – а й справді, без дітей не так вже й погано. Стільки проблем з цими дітьми, причому, будь-якого віку.

У одних знайомих син раптом підсів на нapкoтики, у інших п’ятнадцятирічна дочка виявилася вaгiтною, у третіх дитина просто не вчиться, і зробити з нею нічого не можуть. Ось так ростиш їх, зі шкiри лізеш, ночі не спиш, а потім. Брр, краще вже спокійно жити для себе.

Грім грянув над Галиною кілька тижнів тому – чоловік оголосив про розлучення. Попутно з’ясувалися деякі деталі. Наприклад, раптом якось виявилося, що нажитого в шлюбі майна немає. Вірніше, воно є, але не про Галину честь.

Чотирикімнатна квартира в столиці, в якій вони живуть, була куплена в свій час на свекруху, а потім подарована нею синові. Тепер Галина претендувати на квартиру не може. І не тільки на неї, але і на заміський будинок і два автомобіля, власність на які оформлена, виявляється, теж не просто так.

Може бути, за майно можна було б ще й судитися. Але у Галини зараз немає на це ні моральних сил, ні грошей, ні розуміння, як взагалі це робити. Вона, за великим рахунком, просто не знає, де і як за світло-то люди платять, цим завжди займався чоловік.

А ви говорите – судитися. Та їй банально жити в столиці ніде, доведеться дійсно їхати до мами. Чоловік, тепер уже майже колишній, обіцяв купити квитки на літак до малої батьківщини і дати з собою, як широкого жесту, тисячу на перший час.

Ця тисяча, хай і доларів, в Галиній картині світу – зовсім не така вже й велика сума, як деяким, можливо, здасться. Жити на ці гроші роками вона не зможе точно. Може, плюнути на все, взяти ці гроші так змотатися куди-небудь відпочити? А потім якось.

– Ти з глузду з’їхала! – зітхають знайомі. – Це твої останні гроші. Тобі економити треба, тягнути їх. Про закордонні поїздки забудь! Думай про те, як вижити.