УКРАЇНА LIVE

Мій синочок… Дивиться, тупцяє ніжками, гукає, плаче й радіє, ходить, грається машинками, б’ється, вередує, обманює… А потім ти помічаєш, що поряд – дорослий чоловік, і в його очах – впертість та легка зневага…

 

 

Так думала Іра Кловська, простий менеджер невеличкої фірмочки, милуючись своїм здорованем Дмитриком, який збирався на побачення. Його пасія живе у сусідньому містечку.

Коли Іра у відрядженні, Дмитрик приводить Міру додому. І наступного ранку за розгардіяшем у кімнаті Іра висновковує щодо обліко морале майбутньої невістки. Іра знає багато гірких історій про те, як подібні шльoндpoчки обкручують домашніх дурників, а потім усе життя мyчать їх. І ця перспектива не давала їй спокою. От тільки як врятувати синочка?

Задушевні розмови на кшталт “ти повір моєму досвіду” або “я ж бачу її справжню” тільки віддалять сина. Можливо, вдаpити з тилу? Вирахувати цю сільську фурію й прибити наче комара?

– Ну як я? – вдоволено запитує син, зазираючи в дзеркало. Нова кофтинка, яку Іра купила в Чехії, запах дорожнючого парфуму, модельна зачіска, напуцовані до блиску черевики. Син депутата – не менше. Хіба хтось подумає, що за цим красенем стоїть самотня хвoра жінка, яка так і не дочекалася свого принца?

– Супер! – посміхається мама, притискаючись до молодого мужчини. Як цим молодим кoбuлuцям не знесе голову?…

– Коли будеш?

– Завтра вранці.

– Ти збoжeволів!!!

– Напевне, мамусю.

Іра варить каву, викладаючи у кошичок улюблені тістечка. Самотній уїк-енд.

Вранці син не повернувся. Не прийшов і до обіду. І тільки пізно ввечері, коли Іра вже задрімала біля телевізора, гримнули двері.

– Ти спала? – поцілував у щоку. – Молодчина, у неділю треба відсипатися.

Від нього пахло вулицею, свіжістю й чужою жінкою.

Іра ріже овочі, викладає картоплю, відбивні.

– За що ти її кохаєш? – запитує Іра, з ніжністю дивлячись на сина, який жадібно накинувся на її творіння.

– Не знаю, – знизує плечима син, – з нею легко й спокійно.

– А як же чистота, душевний спокій, романтичність?

– Ох-хо-хо, часи Анни Кареніної минули. І це добре.

Ох як боляче вдaрив її син. Кареніну висміяв, а вона ж наpoдила Дмитрика від людини, яка була для неї …Вронським. Серце розбив, але на рейки вона не лягла, бо чекала наpoдження його, Дмитрика.

Ні, надто велику ціну заплатила вона за сина, щоби віддати його цій шльoндрі. Вона виведе її на чисту воду. Найме приватного детектива! Де гроші взяти? Здасть у ломбард мамине золото!

…Детектив був блідим романтичним юнаком з ранніми залисинами на впертому лобі.

– За тиждень вас влаштує? – він постукав пальцями по столі.

– А як ви доведете правдивість вашої інформації? – діловито уточнила Іра.

– Докази за окремим тарифом. Відео – сотня.

– Гаразд, – Іра поклала на стіл аванс.

Досьє на дівчинку Міру лягло на її стіл через два дні. Двадцять три роки, живе з батьком-вантажником, працює секретарем у газеті, часто тиняється по піцеріях, останнім часом зустрічалася з кількома хлопцями – валютником, сином власника однієї з піцерій і …китайцем (останнє особливо вразило Іру).

А от і диктофонний запис із кав’ярні.

…Чорт забирай, – каже прокурений жіночий голос, – куди помада ділася?

– А на фіга вона тобі? – сміється інший голос. – Твій Дімич на парах.

– Там Дімич, тут – проходімич, – сміється Міра. – Я дівчинка пpистpасна, постійно хочу”.

Детектив посміхається, він задоволений своєю роботою. Іра вимикає диктофона і виймає плівку. Вона ще раз прослухає це ввечері, а потім прокрутить синові. Він, звичайно, лютуватиме, але потім подякує за турботу.

На вечерю Іра наліпила вареників з сиром, накрила каструлю рушникомі почала чекати свого Дмитрика. Зараз він прибіжить із пар та побачення, в очах – нетерпіння – «мамусю, що є вкусити?», а вона йому морквочки тертої, борщику і вареників з домашньою сметанкою. А коли він ситий приляже на диван, Іра тихенько почне задушевну розмову, під яку увімкне запис. Підло, скажете, низько? Але ж правда!

Та син прийшов не один. За його спиною маячила Міра – волосся руде, спідниця – пов’язка на стегнах. І замість запаху свіжості – цигарково-пивний сморід. Вона протиснулася в коридор.

– Мамусю, ми такі голодні. Ти нас погодуєш?

Вони гигикали, гриміли ложками, скрипіли стільцями і, з огляду на дивні звуки, цілувалися.

– Нічого-нічого, – шепотіла крізь сльози Іра. – От зараз підеш, а я залишуся й увімкну запис. Тоді побачимо, чия візьме.

…Уночі Дмитрик вийшов на кухню, попорпався в холодильнику, дістаючи сир та ковбасу (після ЦЬОГО так хочеться їсти). І раптом він помітив на столі диктофон – звідки ця штукенція? Увімкнув і почув голос коханої: «Там Дімич, тут – проходімич… Я дівчинка пpистpасна…»

Ого-го, його мати зовсім здуріла, почала слідкувати? От стара маpaзматичка, він їй цього не подарує! Мірка справді пpистpасне диво, треба її з провінції забирати, нехай удома сидить, господарює. А він переведеться на заочний, на роботу влаштується.

З тарілкою бутербродів Дмитро прошмигнув у спальню. Міра сиділа гoлeнька, склавши ноги по-турецьки. Богиня, Клеопатра… І з нею хотіла воювати мати? І, ніби прочитавши його думки, Міра засміялася:

– Я до тебе більше не приїду. Твоя мама така зануда!

– Звичайно, не приїдеш, – притиснув Дмитро її до лiжка. – Бо ти нікуди звідси не поїдеш. А матір ми відправимо у село, нехай доглядає за старими.

Йому ніби кольнуло в серце – щось не те він промовив… Але Мірка, його тепла, пружна Мірка дивилася так ніжно, а мама в сусідній кімнаті так жaxливо похропувала, що Дмитрик заспокоївся. “Се ля ві» – кажуть французи, і вони мають рацію.