Мої батьки завжди досить добре заробляли і у них водилися гроші. У нас в будинку було багато гостей. Мама і тато обоє з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Всі постійно зверталися по допомогу, в основному – фінансову.
Постійно просили в борг не маленькі суми грошей, а віддавати, ніколи не поспішали. Коли мені виповнилося 14 років, і мої батьки загuнyли в aвтoкaтacтрофі, і чомусь всі одразу зникли. Я залишилася зовсім одна.
Ніхто з родичів навіть і чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася дзвонити, просити про допомогу, але в основному ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали трубку.
Мене визначили в дитячий будинок. Де я постійно плакала, мені було дуже важко. На моє щастя, все ж, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця з нього забрала мене з дитячого будинку. Вона була заміжня, і у них була дочка 5 років.
Ці люди мені абсолютно сторонні, але вони мене врятували і допомогли пережити все це пeкло. Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм допомогла. У неї було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу, добре оплачувану роботу.
Коли були живі мої батьки, я вчилася в хорошому і дорогому ліцеї. Але у моїх прийомних мами і тата не було стільки грошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчусь саме в цьому ліцеї. Щоночі я плакала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.
Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися заробити якомога більше грошей, щоб оплатити моє навчання, модно і красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому мала потребу.
Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене в звичайну школу, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали, у тебе буде все добре, ось побачиш, і продовжували робити свою справу. З їхньою донькою ми стали як рідні, всюди і завжди були разом.
Мої прийомні батьки дали мені гарну освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25 річна дівчина. Влаштувалася на дуже хорошу роботу. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму з татом не забуваю.
Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити. Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці абсолютно сторонні мені люди, стали для мене рідними.
Набагато рідніші кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені цього не потрібно, вони для мене чужі люди. На їхні запрошення я відповіла просто, щоб вони більше мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування.
Може, звичайно, хтось і засудить мене за це, що може я не права. Але вони кинули мене в найважчий момент мого життя. А тепер ці люди мені теж не потрібні, як колись і я їм.
Мої батьки пишаються мною, радіють моїм успіхам, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм, це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Спасибі їм величезне.
Російські спецслужби активно використовують сайти знайомств для вербування українців — як військових, так і цивільних.…
Вероніка, 21 рік, перша жінка, що підписала "Контракт 18–24" у 72-й бригаді. Але це не про…
Ця стрічка розповідає про шлях підрозділу, який став символом сучасних українських штурмових військ. Це історія…
Її захисниці — це сила, професіоналізм і відданість, якими справді можна пишатися.Щодня вони виконують свою…
У арти мало романтики, хіба можна вважати романтичними холодні ранки, вічний бруд під ногами, збиті…
Бригада, що пройшла сотні кілометрів фронту. Це шлях, написаний мужністю, потом і кров’ю. Шлях людей,…