Для Люди корпоратив закінчився вaгiтнiстю і ще більшим сюрпризом долі згодом

Струнка та висока ялинка мерехтіла гірляндами яскравих вогників. Весело грала запальна музика. Ресторан приймав шановних довгоочікуваних та веселих гостей новорічного бал-маскараду. Серед них був і невеличкий колектив Людиної фірми.

Він складався з трьох осіб: двох жінок і одного чоловіка, які прийшли зі своїми «половинками». Тільки Люда була сама. Після тривалого і дуже складного розлучення з чоловіком минуло вже кілька років.

Не зійшлися вони з Толею характерами. Він був філософом і романтиком, а Люда знала тільки себе і свою роботу, пишалася своєю справою – очолювала приватну торговельну фірму.

За думками незчулася, як хтось торкнувся її плеча. За маскою Люда не побачила обличчя цього високого, спортивної статури чоловіка.

– Запрошую принцесу на новорічний вальс, – видихнув незнайомець, схилившись до Людиного плеча. – Ви така прuвaблива, леді, що я не міг до вас не підійти.

– Невже це він, – подумала Люда. – Той єдиний, хто принесе в моє життя омріяне щастя? А може, доля хоче подарувати мені останній шанс?

Його звали Вадимом. Він був доволі симпатичним, у такого могла б закохатися будь-яка жінка. Як це й зробила Люда. Вона вірила кожному його слову, а він говорив їй такі пecтливі та приємні серцю слова.

Вадим умів заманювати жінок у свої тенета. У них потрапила й Люда, а невдовзі зрозуміла, що вaгiтна.

– Тепер він стане моїм чоловіком, – раділа. Та коли сказала Вадимові, що чекає дитину, він чомусь різко змінився. Усе рідше зустрічався з нею, а згодом і зовсім зник.

Люда не хотіла думати про погане, переживала, щоб із ним чогось не трапилося. Правдами-неправдами з’ясувала його номер телефону і подзвонила. У слухавці почула жіночий голос.

– Це квартира Вадима Малевича? – запитала.

– Так, – почула у відповідь. – Та його зараз немає вдома – поїхав з дітьми відпочивати. Я його дружина, а ви хто будете?

Люді потемніло в очах, слів для відповіді не змогла дібрати. Поклала слухавку й зсунулася на диван.

До тями її повернув телефонний дзвінок. Це був Анатолій. Він досі жив сам у гуртожитку інституту, в якому викладав. «І чому ми не зберегли наше щастя, – часто думав. – Ні сварок, ні образ між нами не виникало. Даремно ми так поспішили, не поступилися одне одному».

Анатолій почув, що його колишня дружина чимось стривожена.

– Щось трапилося, Людо? – запитав.

– Те, що й мало трапитися, – незрозуміло відповіла.

– Може, приїхати?

– Як хочеш.

Того ж вечора вона зі сльозами розповіла Анатолію все. І зовсім несподівано для Люди чоловік узяв її обличчя в свої долоні й заглянув у вічі, наче у саму душу.

– Маля нам на перешкоді не стане, – сказав. – Якщо ми спробуємо розпочати все знову.

Цієї ночі Люда спала спокійно. Їй було затишно й добре на душі, бо під чарівний танок легеньких сніжинок збувалася її новорічна мрія.