Олена благально дивилася на маму, сподіваючись, що та ще змінить своє рішення і залишиться з дітьми, поки Олена поїде на заробітки в Польщу

-Мамо, прошу, це всього лише на 2 місяці, – Олена благально дивилася на маму, сподіваючись, що та ще змінить своє рішення і залишиться з дітьми, поки Олена поїде на заробітки в Польщу.

Останній рік видався матеріально дуже скрутним. Олена працювала вчителькою в місцевій школі, сама виховувала двох синів. Чоловік давно пішов від них, залишивши їх наодинці з викликами. А викликів було багато.

За вчительську зарплату Олена і діти ледь вижuвали. Хлопці росли, Олена намагалася дати їм все, що могла, та навчальний рік закінчила з величезними боpгами.

Подруга кликала в Польщу на збирання ягід. Олена б залюбки, та з ким дітей лишити. Єдина надія – рідна матір.

Рішення щодо майбутнього зятя Віра Андріївна прийняла ще 15 років назад, коли дочка оголосила, що заміж збирається.

Старший на 7 років, без роботи і планів на майбутнє. Звичайно ж, такого зятя майбутня теща не прийняла.

-Кuне він тебе, навіть не сумнівайся.

Сповнилися материні слова через 6 років подружнього життя, в якому два синочки народилися.

Відтоді Олена сама, а мама її весь час пиляє:

-А я ж тобі казала. Що вибрала, те і маєш. Не буду сидіти з дітьми і крапка.

І знову складне рішення. Олена взяла слухавку, подзвонила подрузі, повідомила, що поїздка відміняється, оскільки дітей нема з ким залишити.

Світлана, подруга ще з дитинства, з розумінням поставилася до рішення Олени, адже знала цю ситуацію ще з самого початку.

-Подруго, ти хоча б лотерейний квиток купи, може хоч там тобі всміхнеться доля, – пожартувала Світлана, та на душі їй було дуже прикро за Олену. Дівчина і справді не заслуговувала на таке життя.

Через тиждень Олена знову подзвонила подрузі:

-Знаєш, а я таки купила лотерейний квиток. Виграла не багато, але вистачить, щоб з боргами розібратися.

-А далі що будеш робити, Оленочко?

-Поки що не знаю, та знаю, що Бог не залишить мене. У мене є два крила, два ангела – мої діти.