facebook

Мати вперше почула, як б’ється серце її сина після його загибелі: неймовірна історія донорства

Серце 52-річного Віктора Маршала, який пішов добровольцем на Донбас, на 23 роки молодше від нього.

Ці дві родини об’єднало і горе втрати, і радість врятованого життя. Віктор Маршал, який потребував пересадки серця, і мама Ігоря Коваля, який став його донором. Після пересадки, лікарі казали, що пану Віктору можуть нашкодити будь-які емоції, навіть позитивні. Але від часу операції минуло вже три місяці, тож найскладніший період уже позаду.

Перша зустріч цих раніше незнайомих людей, які стали надзвичайно близькими, відбулася у святковому випуску ТСН до 30-річчя Незалежності України.

Віктору Маршалу 52 роки. Його нове серце – на 23 роки від нього молодше. Віктор жив у Криму. Після окупації пішов добровольцем за Схід. І, очевидно, там і був вирішальний удар по серцю. “Воно вже практично не працювало, воно просто стояло”, – пригадує чоловік.

Його могла врятувати лише трансплантація. Віктора поставили в лист очікування, однак він не вірив, що його можуть врятувати в Україні. Він потихеньку прощався в родиною, згортав усі свої бізнес-проєкти. Намагався підготувати доньку, що його смерть близько. Годинами розповідав їй як вести справи, коли його не стане. Однак через 4 місяці у його домі пролунав дзвінок. “Зателефонувала, сказала, що є донор, ми підходимо за параметрами і сказала виїжджати”, – розповідає Віктор.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

27-річний львів’янин Ігор Коваль вважав, що він абсолютно здоровий. У нього щойно народився син – теж Ігор. 27 травня йому раптом стало зле, заболіло за грудиною, паралізувало руку. Швидка приїхала негайно. У Ігоря розірвалась вроджена аневризма. Жодного шансу на порятунок не залишилося. Ігоря доправили до Львівської лікарні швидкої допомоги. “Лікарі змагалися за його життя, але врятувати не вдалось і констатували смерть мозку. Після чого родичам довелося відповісти на складне запитання – чи готові вони відати органи для посмертної трансплантації”, – кажуть у лікарні.

“Ігорьошка кілька раз промовляв: “Мамо, якщо зі мною щось станеться і якийсь мій орган врятує життя, будь ласка… То було за місяць до того, що сталося, та розмова в пам’яті була свіжа”, – розповідає Людмила.

Смерть її сина врятувала три життя. В день, коли не стало Ігоря, пересадили дві нирки і серце. Трансплантацію серця робили силами лікарів Львівської лікарні швидкої допомоги і столичного Інституту серця.

Ще два роки тому посмертне донорство для України було надзвичайною подією – одиничні випадки відбувалися завдяки ентузіазму окремих хірургів. За роки незалежності тисячі українців померли, не дочекавшись медичної допомоги в своїй країні. Сотні українців, яким вдалося виїхати на трансплантацію за кордон, вивезли мільярди гривень – як особистих, так і державних.

Однак два роки тому в українській трансплантології стався прорив. Нині лише за пів року зроблена рекордна кількість пересадок – 126, половина з них – це посмертне донорство. І це трапилося завдяки кільком чинникам:

створення правового поля єдиного і зрозумілого для абсолютно всіх лікарів, пацієнта, адміністрацій і правоохоронних органів;
встановлення тарифів на трансплантацію – наприклад, за пересадку нирки посмертно медзаклад отримує понад 800 тисяч гривень, печінки – майже півтора мільйона гривень, для пацієнтів це має бути безоплатно.
Ліцензії на трансплантації вже мають 40 медичних закладів в Україні. Усі вони переобладнуються і перенавчають свій персонал. У Львівській лікарні швидкої допомоги після 16 асистенцій кардіохірург Роман Домашич самостійно виконав першу пересадку серця.

“Здійснилась професійна мрія, як кожен кардіохірург має професійну мрію, от вона реалізувалася. Ми не повинні жити однією операцією, двома – це має бути щоденна рутинна робота”, – запевняє лікар.

Однак двох років замало, щоб змінити ставлення українців. З 10 потенційних донорів згоду на забір органів дає лише одна родина.

Віктор Маршал, розуміє, що сьогодні він живий, лише тому, що у дуже складний і трагічний момент родина донора дала згоду на забір органів.

“Це не просто вдячність, вона мені друге життя подарувала, вона в мене в телефоні записана “Мама 2”, – розповідає чоловік.

“Кожен день я молюсь за здоров’я Віктора. Кожен день вставлю свічки в церкві”, – говорить про свої відчуття Людмила.

Ці люди на відстані стали рідними один одному. Вони ніколи не бачилися в житті. Однак мріяли про цю зустріч відтоді, як серце Ігоря стало серцем Віктора.

І ось така зустріч відбулася. Як це заведено під час зустрічі родичів донорів і реціпієнтів, мати Ігоря отримала можливість пережити дуже гуманний і дуже зворушливий ритуал – послухати, як б’ється рідне серце.

У повній тиші схвильована жінка взяла з рук медика, координатора Інституту серця Анни Мельник стетоскоп і приклала його до грудей врятованого ним чоловіка. Переповнена емоціями жінка ледве стримувала сльози і, відставивши стетоскоп, просто припала головою до грудей, де билося серце її сина.

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

Вам також може бути цікаво...

загрузка...